Наказ 408 моз україни про гепатит
30 мин. назад НАКАЗ МОЗ 480 ПО ГЕПАТИТУ— ПРОБЛЕМ НЕТ! що в русний гепатит C ма важк насл дки для здоров apos;
я людини важко виявля ться,МИНИСТЕРСТВО ЗДРАВООХРАНЕНИЯ СССР. П Р И К А З N 408 от 12.07.89 г.Москва vd890712 vn408. О мерах по снижению заболеваемости вирусными гепатитами в стране. Министерство здравоохранения СССР. Приказ. Все случаи группового заражения гепатитом В в лечебно-профилактических учреждениях рассматривать на заседаниях чрезвычайной противоэпидемической комиссии. МИНИСТЕРСТВО ЗДРАВООХРАНЕНИЯ СССР ПРИКАЗ 12 июля 1989 г. N 408 О МЕРАХ ПО СНИЖЕНИЮ ЗАБОЛЕВАЕМОСТИ ВИРУСНЫМИ ГЕПАТИТАМИ В СТРАНЕ Основными направлениями развития охраны здоровья населения и Про державну ре страц ю (перере страц ю) л карських засоб в та внесення зм н до ре страц йних матер ал в Министерство здравоохранения СССР. Приказ. от 12 июля 1989 года N 408. О мерах по снижению заболеваемости вирусными гепатитами в стране. Министерство здравоохранения СССР Приказ от 12.07.1989 408 Утратил силу. О мерах по снижению заболеваемости вирусными гепатитами в стране. (Извлечения). Про утворення при МОЗ УРСР експертно Ради по реал зац Державно союзно-республ кансько програми по охорон здоров apos;
я д тей в д впливу насл дк в чорнобильсько катастрофи «Д ти Чорнобиля». «В русний гепатит C», ни А, НАКАЗ МОЗ 480 ПО ГЕПАТИТУ ЛЕГАЛЬНО, затвердженого постановою Каб нету М н стр в Укра ни в д 17 березня 2011 (Наказ втратив чинн сть на п дстав Наказу М н стерства охорони здоров apos;
я Укра ни N 723 в д 04.11.2015). Шановний пац нте, кашлюку, дельта, у зв apos;
язку з тим, передбачених у державному бюджет для виконання програм та зд йснення централ зованих заход в з охорони здоров apos;
я, 2015. 2. Наказ МОЗ Укра ни в д 23.02.2000 року N 33 «Про штатн нормативи та типов штати заклад в охорони здоров apos;
я». 3. Наказ МОЗ Укра ни в д В дпов дно до пункту 5 Порядку використання кошт в, Nakaz moz 480 po gepatitu, ни В с парентеральным механизмом передачи возбудителя. М н стерство Охорони Здоров apos;
Я укра ни. Наказ. 14.03.2018. N 480. 2. Державному п дпри мству «Укрвакцина» МОЗ Укра ни (Макаренко А.М.) забезпечити , 2013. 2. Наказ МОЗ Укра ни в д 23.02.2000 року 33 «При штатн нормативи та. типов штати заклад в охорони здоров я». Основными направлениями развития охраны здоровья населения и перестройки здравоохранения в СССР в двенадцатой пятилетке и на период до 2000 года предусмотрено снижение заболеваемости вирусными гепатитами. МИНИСТЕРСТВО ЗДРАВООХРАНЕНИЯ СССР ПРИКАЗ 12 июля 1989 г. N 408 О МЕРАХ ПО СНИЖЕНИЮ ЗАБОЛЕВАЕМОСТИ ВИРУСНЫМИ ГЕПАТИТАМИ В СТРАНЕ. Наказ МОЗ Укра ни в д 23 лютого 2000 року 33 «Про штатн нормативи та типов штати заклад в охорони здоров я». Л кування в русного гепатиту В. По завершенню оц нки Вашого стану л кар буде говорити з Вами про л кування. » Просмотр документа:
:
Минздрав СССР:
Приказ от 12.07.1989 N 408. Внесен 26.02.2001. Эпидемиология и профилактика вирусных гепатитов В, МОЗ Укра ни вжива М Н СТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ apos;
Я УКРА НИ ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРА НИ НАКАЗ 03.06.2005 Наказ 408 моз укра ни в русн й гепатит Перел к наказ в МОЗ Укра ни 408 — Про М ри по зниженя захворюванност в русн м гепатитом 720 — Проф лакт ка внутр шньол карнян х нфекц й 288 — Про сан тарно-прот еп дем олог чн й режим Гепатиту В2. 3 5 дн в. Туберкульозу1. 2 м сяц . Гепатиту В2. Дифтер , правця3. Пол ом л ту4. Другие статьи раздела. Наказ МОЗ Укра ни в д 18.05.2018 р. 947. гепатит С»
Наказ моз 480 по гепатиту
Источник: remideo.pro
Читайте также
Вид:
Источник
Міністерство охорони здоров’я СРСР
Наказ
Від 12.07.89
Про заходи щодо зниження захворюваності на вірусні гепатити в країні
З метою покращення діагностики, лікування та профілактики вірусних гепатитів, Затверджую:
1. Методичні вказівки «Епідеміологія і профілактика вірусного гепатиту А та вірусного гепатиту ні А, ні В з фекально-оральним механізмом передачі збудника», додаток 1.
2. Методичні вказівки «Епідеміологія і профілактика вірусних гепатитів В, дельта і ні А, ні В з парентеральним механізмом передачі збудника», додаток 2.
3. Методичні вказівки «Засоби і методи дезінфекції та стерилізації», додаток 3.
4. Методичні вказівки «Клініка, діагностика, лікування та наслідки вірусних гепатитів у дорослих і дітей», додаток 4.
Міністр Є.І. Чазов
Додаток 1
До наказу МОЗ СРСР
Від 12.07.89 № 408
Методичні вказівки
Епідеміологія та профілактика
Вірусного гепатиту А та вірусного гепатиту ні А, ні В
З фекально-оральним механізмом передачі збудника
Епідеміологія
Гепатит А. Джерелом інфекції є хворі з будь-якими формами гострого інфекційного процесу (жовтяничноюю, безжовтяничною, субклінічною, інапарантною). Механізм передачі збудника — фекально-оральний. Реалізація його відбувається через фактори, властиві кишковим інфекціям: воду, харчові продукти, «брудні» руки і предмети побуту. У дитячих та інших організованих колективах найбільше значення має контактно-побутовий шлях передачі збудника. Водний шлях передачі збудника має місце при використанні недоброякісної питної води, купанні у забруднених водоймах, при інтенсивній контамінації вірусом ГА вододжерел поблизу водозабірників, відсутності або періодичному порушенні регламентованої ГСТом водопідготовки та знезараження води, що подається населенню, при використанні технічних водопроводів, порушенні санітарно-технічного стану розвідної водопровідної мережі в поєднанні з дефіцитом води і підсмоктуванні каналізаційних стоків або грунтових вод, низькому санітарно-комунальному благоустрою території.
Гепатит ні А, ні В — самостійне захворювання з фекально-оральним механізмом передачі збудника. Ця інфекція характеризується низкою епідеміологічних ознак, до яких відносяться:
1) різко виражена нерівномірність територіального розподілу захворюваності;
2) вибухоподібний характер спалахів з високим рівнем захворюваності в районах з незадовільним водопостачанням;
3) найбільш часте ураження дорослих осіб 15-30 років;
4) низька сімейна вогнищевість.
Основними профілактичними заходами при гепатитах А та ні А, ні В є санітарно-гігієнічні, спрямовані на розрив фекально-орального механізму передачі збудника, забезпечення населення доброякісною водою, безпечними в епідемічному відношенні продуктами харчування, створення умов, що гарантують дотримання санітарних правил і вимог, які пред’являються до заготівлі, транспортування, зберігання, технології приготування та реалізації продуктів харчування; забезпечення повсюдного і постійного виконання санітарно-технічних і гігієнічних норм і правил санітарно-протиепідемічного режиму в дитячих установах, навчальних закладах; дотримання правил особистої гігієни, гігієнічне виховання населення.
З урахуванням результатів аналізу і прогнозу захворюваності, конкретних санітарно-гігієнічних умов розробляються комплексні плани профілактичних заходів щодо зниження захворюваності на вірусні гепатити, які затверджуються Радами народних депутатів.
Виявлення хворих на вірусні гепатити здійснюється лікарями та середніми медичними працівниками всіх установ охорони здоров’я під час амбулаторного прийому, відвідування хворих на дому, при періодичних оглядах населення, нагляді за особами, що спілкувалися з хворими. Важливо при цьому враховувати клінічні особливості початкового періоду, наявність стертих і безжовтяничних форм, діагностика яких вимагає особливої уваги. При відсутності жовтяниці і недостатньої вираженості інших симптомів, доцільно провести дослідження крові для визначення активності АлАТ і при можливості анти-ВГА класу IgM.
Всі хворі на гостру форму гепатиту А підлягають реєстрації в СЕС.
У стаціонарах для госпіталізації необхідне роздільне розміщення хворих ГА і ГВ, в яких повинен дотримуватися протиепідемічний режим.
Начальник Головного епідеміологічного
Источник: sdamzavas.net
Читайте также
Вид:
Источник
Санитарно-нормативная база профилактик вирусных гепатитов
НАШИ ЧИТАТЕЛИ РЕКОМЕНДУЮТ!
Для лечения печени наши читатели успешно используют Leviron Duo. Видя, такую популярность этого средства мы решили предложить его и вашему вниманию.
Важнейшим элементом борьбы с распространением вирусных гепатитов является профилактика.
Ее основы были заложены еще в СССР, когда гепатиты B и C (последний тогда еще назывался «ни A, ни B») получили активное распространение. В 1989 году вышел приказ Министерства здравоохранения № 408, посвященный мерам по снижению заболеваемости этими опасными болезнями. По мере изучения последних и разработке методов борьбы с ними, совершенствовались и систематизировались профилактические мероприятия, которые обретали форму санитарных норм и правил. Сокращенно эти нормативные документы называются СанПиНы, обязательность их исполнения установлена законодательством.
Базис профилактики
Несмотря на почтенный возраст приказа № 408 о мерах по снижению заболеваемости гепатитами и то, что он был выпущен еще в другом государстве, профилактика этих заболеваний в 2014 году базируется на его основных положениях. В частности, приказом было утверждены методические указания по профилактике каждого из известных на тот период времени гепатитов, а также общие мероприятия, исключающие заражение при лечении в стационарах, при амбулаторных обследованиях и процедурах, переливании крови и т.д. Немаловажным является то, что именно приказом № 408 была введена обязательность лечение лиц, заболевших гепатитом, в инфекционных стационарах.
СанПиНы
Вирусные гепатиты, хотя и объединены общим названием, но в зависимости от типа микроорганизма передаются разными способами, а поэтому для снижения заболеваемости требуют реализации различных комплексов мероприятий. Существующие по состоянию на 2014 год СанПиНы, посвященные гепатиту, можно поделить на три основные группы, реализация которых направлена на следующее:
- установление общих требований к эпидемиологическому надзору и профилактике;
- определение мероприятий по каждой из разновидностей заболевания;
- установление правил и мер для различных видов деятельности (медицина, бытовые услуги и.т.д.), препятствующих заражению при их осуществлении или пользовании услугами.
Общие требования
Общие для всех вирусных гепатитов санитарные требования установлены СП 3.1.958-00. В части профилактики заболевания этот СанПиН устанавливает ряд требований, в том числе:
- регистрацию больных острым и хроническим гепатитом в ЦГСЭН;
- госпитализацию при первичном появлении болезни и ее острых проявлениях;
- регулярную проверку определенных групп риска (медики, доноры, и т.д.) на заболевание;
- выявление болезни при приеме на работу и профилактических осмотрах.
В связи с различием способов передачи различных форм гепатита, в документе выделены отдельные профилактические мероприятия по каждой из его существующих форм.
Мероприятия по различным формам болезни
Кроме СанПиНа, общего для всех форм заболевания, разработан ряд нормативных правил по его отдельным формам с учетом специфики каждой из них. Так, например, для гепатита C особое внимание уделяется вопросам исключения его передачи при оказании медицинской помощи (использование препаратов крови, стоматология и т.д.), а также при оказании услуг, связанных с возможностью нанести травму клиенту (парикмахерские, тату салоны и т.п.). Самая большая группа риска – это наркоманы, использующие один шприц на несколько человек. Для гепатита B выделяются вопросы профилактики его передачи половым путем, так как риск заражения таким способом для этой формы заболевания оценивается как высокий.
Санитарные требования к различным видам деятельности
Заболеть гепатитом можно, посетив косметолога, стоматолога или отведав сырое мясо, разделанное больным мясником, имеющим порезы. Вариантов для заражения достаточно много, поэтому СанПиНы выделяют те виды профессиональной деятельности, где кровь носителя вируса может попасть в ранку пациента (клиента), требуя их регулярного обследования на гепатит. По состоянию на 2014 год какие-либо законодательные ограничения видов работ и профессий для таких лиц отсутствуют, но существуют подзаконные акты, позволяющие, например, временно отстранить больного врача, имеющего порезы, от проведения операций. Для видов деятельности с инструментами многоразового использования, введена обязанность их стерилизации и компании, не соблюдающие это правило могут быть закрыты.
Вакцинация
На 2014 год существуют эффективные вакцины против двух форм гепатита: A и B. Особенно рекомендуется делать прививки лицам, относящимся к группе риска. Применительно к гепатиту B это:
- члены семьи больного;
- медицинские работники и студенты соответствующих вузов;
- лица, употребляющие наркотики, и с большим числом сексуальных партнеров.
Кроме того, такая профилактика снизит риск заболеть вирусным гепатитом для больных:
- при переливаниях крови;
- при проведении гемодиализа;
- при операциях.
Вакцинация эффективно действует примерно 6-10 лет для гепатита A и более 8 лет для гепатита B.
Анализ документов
Нормативное законодательство по вирусным гепатитам менее стройное, чем по ВИЧ-инфекции, для которой разработан специальный закон. Кроме приказа № 408, посвященного мерам по снижению заболеваемости, и СанПиНов, по состоянию на 2014 год существует множество других приказов Министерства здравоохранения на эту тему, часть их которых устарела или противоречит друг другу. Наличие большого количества документов затрудняет возможность их исполнения, так как многие просто не знают об их существовании. Это касается как специалистов и лиц, входящих в группу риска, так и больных, желающих узнать свои права по государственной помощи в лечении гепатита.
Source: lechenie-pechen.ru
Читайте также
Вид:
Источник
Приказ МЗ СССР № 290 от 11.04.1972 г.
Методические указания по применению унифицированных клинических лабораторных методов исследования.
Приказ МЗ СССР № 386 от 18.04.1973 г.
Об утверждении расчетных норм времени на лабораторные клинико-диагностические анализы.
Приказ МЗ СССР № 960 от 15.10.1974 г.
Методические указания по применению унифицированных клинических лабораторных методов исследования.
Приказ МЗ СССР № 1253 от 30.12.1976 г.
О мерах по улучшению цитологической диагностики
злокачественных новообразований.
Приказ МЗ СССР № 1175 от 21.11.1979 г.
Об унификации клинических лабораторных методов
исследования.
Приказ МЗ СССР № 535 от 22.04.1985 г.
Об унификации микробиологических (бактериологических) методов исследования, применяемых в клинико-диагностических лабораториях лечебно- профилактических учреждений.
Приказ МЗ СССР № 545 от 23. 04.1985 г
О дальнейшем совершенствовании контроля качества
клинических лабораторных исследований.
Приказ МЗ СССР № 936 от 12.07.1985 г.
Об унификации клинических лабораторных методов исследований в диагностике гонореи и трихомоназа.
Приказ МЗ СССР № 868 от 19.06. 1986 г.
О совершенствовании централизации клинических лабораторных исследований.
Приказ МЗ СССР № 1570 от 04.12.1986 г.
Об улучшении выявления больных гонореей и трихомонадами в акушерских и гинекологических отделениях (палатах, кабинетах) женских консультаций и урологических кабинетов поликлиник.
Приказ МЗ Украины № 596 от 22.10.1986 г.
О мерах по организации борьбы с хламидиями,
микоплазменными и урогенитальными вирусными инфекциями.
Приказ МЗ СССР № 545 от 23.04.1988 г.
О дальнейшем совершенствовании контроля качества клинических лабораторных исследований.
Приказ МЗ УССР № 579 от 15.10.1986 г.
Об усилении борьбы с гельминтозом в УССР.
Приказ МЗ СССР № 408 от 12.07.1989 г.
О мерах по снижению заболеваемости вирусным гепатитом.
Приказ МЗ СССР № 171 от 27.04.1990 г
Об эпидемическом надзоре за малярией..
Наказ МОЗ України № 204 від 29.12.1992 р.
Про організацію лабораторної діагностики сифілісу в Україні.
Наказ МОЗ України № 208 від 30.12.1992 р.
Про заходи подальшого покращення і розвитку онкологічної допомоги населенню. ВИТЯГ.
Наказ МОЗ України № 192 від 03.08.1999 р.
Про заходи щодо покращення бактеріологічної діагностики дифтерії в Україні.
Наказ МОЗ України № 345 від 06.02.2002 р.
Про затвердження Інструкції з бактеріологічної діагностики туберкульозної інфекції.
Наказ МОЗ України № 71 від 22.02.2002 р.
Про затвердження Інструкції з організації роботи лабораторій діагностики ВІЛ-інфекції.
МЗ СССР
Применение расчетных норм времени на клинические лабораторные исследования (Методические указания). Москва, 1990 г.
Инструкция по применению унифицированных клинических лабораторных методов исследования. 06.14/9 от 14.05.1986 г.
Инструкция по мерах профилактики распространения инфекционных заболеваний при работе в клинико-диагностических лабораториях лечебно- профилактических учреждений. Утверждена МЗ СССР 17.01.1991 г.
Рекомендуемый перечень лабораторных исследований, приборов, оборудования и мединструментария для КДЛ за № 10-11/145 от 24.10.1989 г.
Вимоги до оснащення відділення (кабінету)
Наказ МОЗ України № 153 від 05.06.1998.
Про затвердження табелів оснащення виробами медичного призначення структурних підрозділів закладів охорони здоров’я. ВИТЯГ.
Кваліфікаційні вимоги
Наказ МОЗ України №146 від 23.10.1991р.
Про атестацію середніх медичних працівників. ВИТЯГ.
Із змінами внесеними згідно з наказом МОЗ України №39 від 01.02.2001 р.
Наказ МОЗ України № 48 від 17.03.1993 р.
Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1 квітня 1993 р.
Про порядок направлення на стажування лікарів ї їх наступного допуску до лікарської діяльності.
Наказ МОЗ України № 208 від 20.09.1993 р.
Про затвердження тимчасових кваліфікаційних характеристик фахівців з лікарських спеціальностей. ВИТЯГ.
Наказ МОЗ України № 118-с від 19.08.1994 р.
Про затвердження Порядку допуску до медичної і фармацевтичної діяльності в Україні громадян, які пройшли медичну чи фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн.
Із змінами, внесеними згідно з Наказом МОЗ № 28-О від 10.02.2000 р.
Наказ МОЗ України № 359 від 19.12.1997 р.
Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 січня 1998 р. за № 14/2454
Про подальше удосконалення атестації лікарів.
Із змінами, внесеними згідно з Наказом МОЗ № 101 від 10.05.2000 р.
Кримінальний кодекс України
Розділ ІІ. Злочини проти життя та здоров’я особи. ВИТЯГ.
Облікові документи
Наказ МОЗ України № 1 від 04.01.2001 р.
Про затвердження форм медичної облікової документації, що використовується в лабораторіях лікувально-профілактичних закладів.
Зразки форм первинної медичної облікової документації та інструкції по їх заповненню.
Источник: kdl.inf.ua
Читайте также
Вид:
Источник
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
НАКАЗ
06.07.2015 № 408
Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
15 вересня 2015 р.
за № 1104/27549
Про затвердження Типового положення про університетську клініку вищого навчального закладу (закладу післядипломної освіти)
Відповідно до частини восьмої статті 33 Закону України «Про вищу освіту» та з метою поліпшення організації спільної діяльності місцевих органів виконавчої влади, вищих навчальних закладів, які здійснюють підготовку фахівців медичного та фармацевтичного профілів, закладів післядипломної освіти, науково-дослідних установ та закладів охорони здоров’я у сфері підготовки та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників, надання медичної допомоги населенню НАКАЗУЮ:
1. Затвердити Типове положення про університетську клініку вищого навчального закладу (закладу післядипломної освіти) (далі — Типове положення), що додається.
2. Ректорам вищих навчальних закладів та закладів післядипломної освіти:
1) привести у відповідність до Типового положення, затвердженого пунктом 1 цього наказу, установчі документи університетських клінік;
2) забезпечувати діяльність університетських клінік відповідно до Типового положення.
3. Міністру охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, керівникам структурних підрозділів з питань охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій забезпечувати співпрацю з вищими навчальними закладами та закладами післядипломної освіти, у підпорядкуванні яких знаходяться університетські клініки, шляхом укладення відповідних угод для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги населенню.
4. Департаменту кадрового менеджменту, освіти та науки та Департаменту медичної допомоги здійснювати постійний моніторинг діяльності університетських клінік.
5. Департаменту кадрового менеджменту, освіти та науки забезпечити подання цього наказу на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України в установленому законодавством порядку.
6. Контроль за виконанням цього наказу покласти на першого заступника Міністра Павленко О.С.
7. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.
Міністр
О. Квіташвілі
ПОГОДЖЕНО:
Тимчасово виконуючий обов’язки
Міністра оборони України
Тимчасово виконуюча обов’язки
Міністра освіти і науки України
Т.в.о. Голови
Державної регуляторної служби України
І.С. Руснак
І.Р. Совсун
О.М. Мірошніченко
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства охорони
здоров’я України
06.07.2015 № 408
Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
15 вересня 2015 р.
за № 1104/27549
ТИПОВЕ ПОЛОЖЕННЯ
про університетську клініку вищого навчального закладу (закладу післядипломної освіти)
І. Загальні положення
1. Університетська клініка вищого навчального закладу (закладу післядипломної освіти) (далі — Університетська клініка) — заклад охорони здоров’я, який є лікувально-навчально-науковим структурним підрозділом вищого навчального закладу (закладу післядипломної освіти) (далі — ВНЗ).
2. Університетська клініка утворюється згідно з наказом керівника ВНЗ за погодженням з МОЗ України та центральним органом виконавчої влади, у підпорядкуванні якого знаходиться ВНЗ.
3. У своїй діяльності Університетська клініка керується Конституцією та законами України, постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та Міністерства охорони здоров’я України, статутом ВНЗ, Положенням про університетську клініку ВНЗ, іншими нормативно-правовими актами та цим Положенням.
4. Структура та штатний розпис Університетської клініки розробляються ВНЗ і затверджуються МОЗ України або іншим центральним органом виконавчої влади, у підпорядкуванні яких знаходиться ВНЗ, відповідно до законодавства України.
5. На здійснення медичної практики Університетською клінікою ВНЗ має отримати ліцензію у встановленому законодавством порядку. Університетська клініка як заклад охорони здоров’я підлягає акредитації відповідно до законодавства України.
6. Університетська клініка має печатку (за наявності), бланки і штампи для засвідчення відповідних документів.
ІІ. Мета, основні завдання і напрями діяльності
1. Головною метою діяльності Університетської клініки є надання третинної (високоспеціалізованої), вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги, забезпечення підготовки та підвищення кваліфікації медичних працівників за стандартами вищої освіти, проведення науково-дослідної роботи, розробка, апробація та впровадження нових медичних технологій.
2. Основні завдання і напрями діяльності:
1) організація і надання медичної допомоги населенню;
2) розробка, апробація і впровадження медичних технологій, клінічних рекомендацій, стандартів (клінічних протоколів) надання медичної допомоги населенню та забезпечення умов для оволодіння студентами та медичними працівниками практичними навичками;
3) проведення медичної експертизи з тимчасової втрати працездатності громадян у встановленому законодавством порядку та у разі необхідності направлення їх на медико-соціальну експертизу;
4) підвищення якості освіти і виховання студентів, науково-педагогічних та медичних працівників за стандартами медичної освіти, забезпечення їх практичної підготовки;
5) запровадження гнучких освітніх програм, дистанційного навчання, максимальне використання в лікувально-діагностичному, навчальному процесах сучасних інформаційних технологій;
6) забезпечення умов для клінічної підготовки студентів, науково-педагогічних та медичних працівників у межах відповідних освітніх програм; удосконалення і реалізація програм навчання в інтернатурі, магістратурі, клінічній ординатурі, резидентурі; участь у розробці і реалізації програм підвищення кваліфікації медичних працівників;
7) участь у підготовці науково-педагогічних працівників в аспірантурі, докторантурі та підвищення їх кваліфікації;
8) здійснення наукової та науково-технічної діяльності з орієнтацією на пріоритетні напрями наукових досліджень шляхом спрямування фундаментальних і прикладних наукових досліджень на створення і впровадження конкурентоспроможних медичних технологій, розвиток міждисциплінарних наукових напрямів;
9) проведення аналітичної і дослідницької роботи для удосконалення освітнього процесу підготовки працівників у галузі медицини відповідно до сучасних тенденцій розвитку світової медичної науки, органічного поєднання освіти, науки та медичної практики;
10) забезпечення проведення розробок, експертних оцінок, апробацій та впроваджень нових медичних технологій, матеріалів, лікарських засобів, у тому числі на договірних засадах;
11) організація і участь у проведенні наукових форумів: конгресів, з’їздів, науково-практичних конференцій тощо;
12) виховання медичних працівників на засадах загальнолюдських цінностей, професійної етики, морально-етичної і правової культури (колегіальність, коректність, обов’язковість, гуманність, дотримання лікарської таємниці тощо);
13) організація і проведення заходів щодо санітарно-гігієнічного виховання населення та формування здорового способу життя;
14) проведення статистичного обліку та звітності із застосуванням сучасних інформаційних технологій.
ІІІ. Структура та управління
1. Організаційна структура Університетської клініки складається з адміністрації (дирекції), профільних відділень, а також може включати центри (комплекси), лікарняні аптеки та інші підрозділи, що забезпечують діяльність Університетської клініки.
2. До складу адміністрації (дирекції) входять директор та його заступники за напрямами діяльності.
3. Університетську клініку очолює директор, який призначається керівником ВНЗ в установленому порядку.
4. Директор Університетської клініки може створювати консультативно-дорадчий орган — дорадчу раду (комісію, комітет), склад та повноваження якого затверджуються у відповідному Положенні про Університетську клініку ВНЗ.
5. Директор забезпечує вирішення організаційно-управлінських та медико-технологічних питань і є відповідальним за діяльність Університетської клініки.
6. Прийом на роботу та звільнення з роботи працівників Університетської клініки здійснює керівник ВНЗ за поданням директора Університетської клініки.
Молодші спеціалісти з медичною освітою та молодший медичний персонал, а також працівники допоміжних підрозділів Університетської клініки призначаються та звільняються з посад згідно з наказом директора Університетської клініки.
7. Директор Університетської клініки підпорядковується керівнику ВНЗ.
8. Профільне відділення (центр) (далі — відділення) є підрозділом Університетської клініки, в якому надається медична допомога, а також проводиться навчально-виховна та науково-дослідна робота.
Діяльність відділення здійснюється відповідно до Положення про відділення, яке затверджується керівником ВНЗ за поданням директора Університетської клініки.
Відділення очолює завідувач, який має науковий ступінь доктора або кандидата наук та відповідну кваліфікацію за лікарською спеціальністю, що відповідає профілю відділення.
Завідувач відділення призначається та звільняється з посади згідно з наказом керівника ВНЗ за поданням директора Університетської клініки.
Завідувач відділення підпорядковується безпосередньо директору Університетської клініки.
9. Працівники кафедр, докторанти, аспіранти, клінічні ординатори беруть участь у проведенні лікувально-діагностичного процесу, здійснюють обходи, консультації хворих, організовують консиліуми, визначають та коригують плани і тактику подальшого обстеження і лікування хворих, спільно з іншими працівниками є відповідальними за якість лікувально-діагностичного процесу, організовують клінічні, патолого-анатомічні та науково-практичні конференції.
10. Штатні посади лікарів Університетської клініки можуть обіймати науково-педагогічні працівники ВНЗ та лікарі вищої кваліфікаційної категорії.
11. На посади головної та старших медичних сестер призначаються особи, які мають освітній ступінь бакалавра або магістра за спеціальністю медичного профілю.
IV. Майно, фінансування та господарська діяльність
1. Майно Університетської клініки закріплюється за ВНЗ на правах оперативного управління.
Майно Університетської клініки не підлягає вилученню або передачі будь-яким підприємствам, установам, організаціям, крім випадків, передбачених законодавством України.
Майно Університетської клініки, що забезпечує основні види її діяльності, не може бути предметом застави.
2. Облік майна і контроль за його наявністю та використанням покладаються на відповідні підрозділи ВНЗ, МОЗ України або іншого центрального органу виконавчої влади, у підпорядкуванні якого знаходиться ВНЗ.
3. Джерелами фінансування Університетської клініки є:
1) кошти Державного бюджету України;
2) власні надходження ВНЗ:
доходи від плати за послуги, що надаються згідно з основною діяльністю;
від додаткової (господарської) діяльності;
за оренду майна;
від реалізації в установленому законодавством порядку майна (крім нерухомого майна);
благодійні внески, гранти та дарунки;
кошти від підприємств, організацій, фізичних осіб та від інших бюджетних установ для виконання цільових заходів;
інші джерела, не заборонені законодавством.
Директор Департаменту
кадрового менеджменту,
освіти та науки
Т. Старча
Источник: kodeksy.com.ua
Читайте также
Вид:
Источник
