Вірусний гепатит а шляхи передачі
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Гепати́т А (застаріле, що використовувалось виключно в СРСР — хвороба Боткіна[1], інфекційний гепатит, епідемічний гепатит) — гостра інфекційна хвороба з ураженням печінки, що передається фекально-оральним механізмом. Хвороба поширена в усіх країнах світу.[2], але через наявність високоефективної вакцини у багатьох країнах розвиненої медицини захворюваність зведена практично нанівець. Переважно у країнах третього світу хворіють діти та молоді люди.
У багатьох випадках захворювання перебігає майже або зовсім безсимптомно, особливо у дітей та молодих людей.[3]Час між інфікуванням та появою симптомів складає від двох до шести тижнів.[4] Якщо симптоми з’являються, вони, як правило, зберігаються протягом 1-4 тижнів у неускладнених випадках. Спостерігають нетривалу гарячку у перші 3 дні хвороби, слабкість, зниження апетиту, жовтяницю, в тяжких випадках — може бути блювання, біль у животі.[3] Гостра печінкова недостатність виникає рідко та найчастіше її зустрічають серед людей з фоновими тяжкими хворобами.[3]
Причина захворювання[ред. | ред. код]
Інфекція потрапляє в організм людини шляхом споживання їжі або води, забрудненої інфікованими випорожненнями.[3]Молюски є частим джерелом інфікування гепатитом А, якщо перед вживанням в їжу їх недостатньо оброблено.[5] Інфікування також можливе шляхом близького контакту з хворим.[3] Зазвичай у дітей не виникає симптомів, але вони можуть інфікувати інших людей.[3] Перехворівши один раз, людина набуває імунітет проти гепатиту А на все життя.[6] Для діагностування хвороби необхідно зробити аналіз крові, оскільки її симптоми подібні до деяких інших хвороб.[3] Хвороба належить до одного з п’яти відомих вірусів гепатиту: A, B, C, D та E.
Запобігання та лікування[ред. | ред. код]
Вакцина проти гепатиту A є ефективним засобом запобігання хвороби.[3][7] У деяких країнах зазвичай рекомендують проводити вакцинацію дітей, а також людей з високим ризиком інфікування, яким ще не зроблено щеплення.[3][8] Судячи з наявних даних, вакцинація захищає від інфікування протягом усього життя людини.[3] Іншими запобіжними заходами є миття рук та правильно оброблена їжа.[3] Особливого лікування не існує, рекомендується режим спокою та вживання ліків від нудоти або діареї за потреби.[3] Як правило, хворий повністю видужує, а печінка відновлює свої функції.[3] Лікування гострої печінкової недостатності, якщо вона виникає, відбувається шляхом трансплантації печінки.[3]
Епідеміологія[ред. | ред. код]
Кожного року в світі фіксується 1,5 млн клінічних випадків,[3] а ймовірними є десятки мільйонів випадків інфікування.[9] Хвороба поширеніша в районах світу з поганими санітарними умовами та нестачею безпечної для пиття води.[8] У розвиткових країнах близько 90 % дітей інфікуються до настання десяти років, тому мають імунітет до хвороби у дорослому віці.[8] Спалахи гепатиту А часто трапляються у відносно розвинених країнах, де діти не інфікуються у малому віці, а загальна вакцинація не проводиться.[8] У 2010 році гострий гепатит А призвів до 102 000 летальних випадків.[10]Всесвітній день боротьби з гепатитом відзначається щорічно 28 липня і покликаний інформувати населення про вірусний гепатит.[8]
Див. також[ред. | ред. код]
- Гепатит B
- Гепатит Е
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Інфекційний характер хвороби в Російській імперії вперше встановив Сергій Боткін (1883); до того хвороба була відома в країні під назвою «катаральна жовтяниця» і вважалась незаразною.
- ↑ Ryan KJ, Ray CG (editors) (2004). Sherris Medical Microbiology (вид. 4th). McGraw Hill. с. 541–4. ISBN 0-8385-8529-9.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Matheny, SC; Kingery, JE (1 December 2012). Hepatitis A.. Am Fam Physician 86 (11): 1027–34; quiz 1010–2. PMID 23198670.
- ↑ Connor BA (2005). Hepatitis A vaccine in the last-minute traveler. Am. J. Med. 118 (Suppl 10A): 58S–62S. PMID 16271543. doi:10.1016/j.amjmed.2005.07.018.
- ↑ Bellou, M.; Kokkinos, P.; Vantarakis, A. (March 2013). Shellfish-borne viral outbreaks: a systematic review.. Food Environ Virol 5 (1): 13–23. PMID 23412719. doi:10.1007/s12560-012-9097-6.
- ↑ The Encyclopedia of Hepatitis and Other Liver Diseases. Infobase. 2006. с. 105. ISBN 9780816069903.
- ↑ Irving, GJ.; Holden, J.; Yang, R.; Pope, D. (2012). Hepatitis A immunisation in persons not previously exposed to hepatitis A.. Cochrane Database Syst Rev 7: CD009051. PMID 22786522. doi:10.1002/14651858.CD009051.pub2.
- ↑ а б в г д Hepatitis A Fact sheet N°328. World Health Organization. July 2013. Процитовано 20 February 2014.
- ↑ Wasley, A; Fiore, A; Bell, BP (2006). Hepatitis A in the era of vaccination.. Epidemiol Rev 28: 101–11. PMID 16775039. doi:10.1093/epirev/mxj012.
- ↑ Lozano, R (Dec 15, 2012). Global and regional mortality from 235 causes of death for 20 age groups in 1990 and 2010: a systematic analysis for the Global Burden of Disease Study 2010. Lancet 380 (9859): 2095–128. PMID 23245604. doi:10.1016/S0140-6736(12)61728-0.
Джерела[ред. | ред. код]
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Источник
Вірусний гепатит – поліетіологічна група антропонозних вірусних захворювань, які супроводжуються симптомами інтоксикації та ураженням клітин печінки, з множинними шляхами передачі.
Серед вірусних гепатитів (ВГ) в залежності від етіології виділяють:
— вірусний гепатит А (ВАГ);
— вірусний гепатит Е (ВГЕ) – з фекально-оральним механізмом передачі;
— вірусний гепатит В (ВГВ);
— вірусний гепатит D (ВГD);
— вірусний гепатит С (ВГС) та інші в залежності від збудника хвороби (цитомегаловірусна, лістеріозна інфекція).
Загальним властивостям всіх вірусів, збудників ВГ, являється їх схильність до ураження клітин печінки людини. До теперішнього часу добре вивчено 7 вірусів, які визивають захворювання у людини.
Джерелом інфекції являється тільки людина. Зараження вірусами гепатитів А і Е відбувається фекально-оральним шляхом, в деяких випадках не виключається і парентеральний механізм зараження. Віруси В, С, D передаються парентеральним шляхом при порушенні цілісності шкіряних покровів або переливанні крові та її препаратів. Захворюваність вірусними гепатитами висока, особливо при ВАГ (серед дорослого населення, 70 – 80% людей мають антитіла до цього вірусу) і ВГЕ. При гепатитах з парентеральним шляхом зараження можливий парентеральний шлях передачі від матері до плоду – як під час вагітності, так і під час родів.
На теперішній час в Україні спостерігається епідемія вірусних гепатитів «С» і «В», які протікають в хронічній формі.
На обліку у лікарів – інфекціоністів в Кіровоградській області знаходяться 1 145 хворих. Щомісячно різними лабораторіями області виявляються до 2-3 тис. позитивних результатів на маркери вірусних гепатитів «В» і «С», але тільки 20% хворих після отримання результату звертаються до лікарів – інфекціоністів і проходять обстеження та лікування. Скринінгові обстеження пацієнтів на маркери вірусних гепатитів «В» і «С» дозволяють виявити хворобу на ранніх стадіях ураження печінки дозволяють провести необхідне лікування та зберегти хворому життя. Захворювання на вірусний гепати «А» на даний час складає поодинокі випадки.
Вірусний гепатит А та його профілактика.
Вірусний гепатит А (хвороба Боткіна, хвороба брудних рук, жовтуха) – це гостра інфекційна хвороба з фекально – оральним механізмом передачі інфекції, переважним ураженням печінки і травного каналу).
Вірусний гепатит А виділяється із фекаліями хворих на гепатит та передається від людини до людини (після контакту з хворим), через воду та харчові продукти, забруднені випорожненням хворої людини, предмети побуту та брудні руки, недотримання правил особистої гігієни. Період від зараження до перших ознак хвороби (інкубаційний період) становить 3 – 4 тижні. У більшості випадків хвороба починається гостро, з підвищенням температури до 38,5 0 С протягом перших 2-3 днів, ломота в тілі, можливим першінням у горлі. Хвора людина відчуває загальну слабкість, погіршення апетиту, нудоту, іноді характерна блювота, біль та відчуття важкості у правому підребір’ї. На третій день захворювання, сеча набуває темного забарвлення (кольору міцного пива). Можливе свербіння шкіри.
Після перенесеного захворювання формується стійкий, досить тривалий імунітет.
Загострення та рецидиви спостерігаються у 2,5% хворих. Затяжний перебіг хвороби зазвичай пов’язаний із супутніми захворюваннями, порушенням режиму та впливом інших шкідливих чинників. Після перенесеного захворювання можливе формування ускладнень з ураженням жовчних шляхів та гастро дуоденальної зони, перехід у хронічний гепатит та цироз печінки.
Для вірусного гепатиту А характерні спалахи, які найчастіше реєструються в організованих колективах (особливо дитячих дошкільних та навчальних закладах).
Як уникнути зараження вірусом гепатиту А:
1. Використовувати для пиття та миття посуду лише перекип’ячену воду (воду
кип’ятити не менше 10 хв., дати відстоятися).
2. Не використовувати для пиття, приготування їжі та миття посуду воду з
незнайомих джерел водопостачання.
3. При неорганізованому відпочинку для пиття та приготування їжі мати з
собою запас питної води (краще бутильовану).
4. Перед споживанням овочів, фруктів та ягід їх необхідно добре промити
питною водою, для споживання дітьми — обдати окропом.
5. Строго дотримуватись правил особистої гігієни — обов’язково мити руки з
милом перед приготуванням та вживанням їжі, після кожного відвідування
туалету.
6. Не займатись самолікуванням. При появі перших ознак захворювання
терміново звернутись до лікаря.
Вірусний гепатит В
Гепатит В — інфекційна хвороба, що спричиняється вірусом гепатиту В, з парантеральним механізмом зараження, гострим або хронічним перебігом. Характеризується початковим періодом з астено-вегетативними диспетичними проявами, симптомами ураження печінки з порушенням обміну речовин, часто з жовтяницею.
Ще в минулому столітті мікробіолог Lurman описав спалах жовтяниці, що виникла через 3-4 місяці після щеплення людей проти натуральної віспи людською лімфою у гліцерині.
Було доведено, що джерелом інфекції є донор – вірусоносій, а захворювання на гепатит пов’язані з парентеральним зараженням. Гепатит отримав назву парентерального (сироваткового). За сучасною термінологією – це гепатит В.
Успіхи у вивченні етіології пов’язані з відкриттям В. Blumberg (1964р.) у крові хворих з хворобою Дауна, лейкозами і вірусним гепатитом преципітуючого антигена, до того знайденого у туземців Австралії і названого австралійським.
Хвороба може протікати у виді гострої чи хронічної інфекції. Хронічна форма інфекції — це найбільш розповсюджений варіант протікання гепатиту В. Гострий гепатит В часто — у 85% — 90% випадків — завершується видужанням. У 10% захворілих гострим гепатитом В інфекція приймає характер хронічної.
Цю досить важку і розповсюджену форму гепатиту називають ще сироватковим гепатитом. Така назва обумовлена тим, що зараження вірусом гепатиту В може відбутися через кров, причому через надзвичайно малу дозу. Вірус гепатиту В може передаватися статевим шляхом, при ін’єкціях нестерильними шприцами в наркоманів, від матері плоду.
Вірус поширюється двома шляхами: природнім і штучним. До штучного належить парантеральне зараження під час медичних маніпуляцій. Особливо небезпечним є переливання крові та її препаратів.
Захворювання на гепатит часто реєструють серед хворих а туберкульоз і цукровий діабет, в хірургічних відділеннях.
До природного поширення інфекції належать статевий шлях 80% інфікування та зараження дітей під час пологів, може бути трансплаценторне зараження плода.
Сезонність не характерна. Хворіють люди не залежно від віку. Імунітет стійкий, довічний.
Медичний нагляд за осередком здійснюєтьсяпротягом 45 днів після госпіталізації хворого.
Профілактика гепатиту В передбачає комплекс заходів, спрямованих на попередження штучного поширення інфекції. Насамперед це запобігання трансфузійному гепатиту шляхом дослідження крові де НВsАg. До донорства забороняється допускати осіб, що перехворіли на гепатит, які мають захворювання печінки чи протягом останніх шести місяців одержували препарати крові або спілкувались з хворими на гепатит.
Щоб запобігти зараженню під час діагностично — лікувальнихпроцедур, треба якнайширше використовувати інструментарій одноразового вживання, ретельно дотримуватись вимог щодо обробки й стерилізації медичних інструментів багаторазового використання.
Специфічна профілактика: Вакцинації насамперед підлягають новонароджені, матері яких хворіли на гепатит В післямісяця вагітності або є хронічними вірусоносіями, а такожякі часто отримують препарати крові, близькі родичі хворих на хронічний гепатит В, медичні працівники. Екстрена профілактика зараження у медичних працівників, що одержали травми під час роботи з інфікованою кров’ю, проводиться людським імуноглобуліном з високим титром антитіл проти НВsАg.
Вакцинація вірусного гепатиту В введена в календар щеплень дітей (грудного віку) у більшості країн світу в тому числі в Україні, яку проводять в родильних будинках.
Вірусний гепатит С
Вірусний гепатит С ( ГС) — інфекційне захворювання, що характеризується переважно прихованим перебігом, несприятливими найближчими результатами і віддаленими клінічними наслідками ( ронічний гепатит, цироз печінки і гепатоцелюлярна карцинома ). До 1989 р. інфекцію називали » гепатит ні А, ні В»).
Основним механізмом зараження гепатитом С є парентеральний, тобто переважно через кров. Хоча можливе зараження і через інші біологічні рідини : через сперму, вагінальний секрет, слину, сечу ( в останніх двох випадках дуже рідко).
Вірус гепатиту С ( ВГС), як передбачається, проник у людську популяцію близько 300 років тому і в даний час становить серйозну загрозу здоров’ю людей. Число інфікованих вірусом перевищує 200 млн. осіб, що становить близько 3 % населення земної кулі. Більшість з них є прихованими носіями І . У 85% хворих гострим гепатитом С розвивається хронічна (персистуюча ) ВГС- інфекція, при якій вірус розмножується в організмі протягом десятків років.
Вакцини проти гепатиту С не існує.
Клініка хвороби.
Для гепатиту характерні:
— Порушення нормальної діяльності шлунка;
— Жовтяниця (буває не у всіх випадках);
— Помірне збільшення і ущільнення печінки та селезінки ;
— Порушення функцій печінки , що визначаються лабораторними методами.
Хворих турбують відчуття тяжкості або тупий біль в області правого підребер’я, зниження апетиту, гіркота в роті, нудота, відрижка, слабкість, схуднення, лихоманка, свербіж шкіри. Нерідкі кровотечі з носа. При пальпації поверхню печінки гладка, край помірно щільний , злегка болючий.
Коли вірус гепатиту С проникає в печінку, він вторгається в її клітини і починає розмножуватися. У результаті цього все більша кількість клітин заміщується фіброзною тканиною. Симптоми захворювання не проявляються доти , поки не настане таке пошкодження печінки, при якому порушуються її функції. Цей період може тривати від 10 до 40 років залежно від швидкості прогресування хвороби. Точно передбачити швидкість розвитку захворювання у конкретної людини неможливо.
Інкубаційний період при ВГС складає від 2 тижнів до 3 місяців, але може варіювати від декількох днів до 52 тижнів . Хворіють їм люди різного віку. ВГС в цілому протікає легше, ніж ВГВ, як в безсимптомних, так і в клінічно виражених формах. Для ВГС характерне переважання безжовтяничну варіанту хвороби, синдром жовтяниці реєструється в 14-37 % випадків. Початок захворювання зазвичай буває поступовим. Інтоксикація в переджовтяничний період відсутній або слабо виражена, основними симптомами є слабкість, нудота, зниження апетиту. Інтоксикація у жовтяничний періоді також слабо виражена. Тривалість жовтяничного періоду становить від 10 до 20 днів (частіше 14 днів). При ВГС спостерігається зазвичай помірний, а не високий рівень гипертрансаминаземии .
Гепатит С може призводити до розвитку хронічного гепатиту, що завершується цирозом печінки. Він може розвиватися безсимптомно протягом 10-40 років.
Лікування гепатиту С є однією з найбільш складних проблем сучасної клінічної медицини і, крім того, зачіпає важливі соціальні аспекти, оскільки є тривалим і дорогим. Основним і практично єдиним дійсно ефективним препаратом для терапії гепатиту С в даний час є комбінована терапія.
Профілактика.
У першу чергу потрібно думати про профілактику і своєчасному виявленні вірусу. Основний метод , що застосовується нині для діагностики НСУ- інфекції — ІФА. Хороша діагностика в три етапи із застосуванням ІФА, аналізів крові методом ПЛ Р (полімеразна ланцюгова реакція) і повного біохімічного аналізу крові не тільки ставить надійний діагноз, але і дає хороші рекомендації щодо харчування та способу життя. Для уточнення стану печінки проводять біопсію і / або фібросканірованіе печінки. Також є надійні тести оцінки стану печінки на підставі аналізу крові.
Підготувала
Лікар – інфекціоніст вищої категорії Чавикіна О.Є.
Міський позаштатний спеціаліст
з амбулаторно – поліклінічної допомоги
Комментарии | |
Источник
Вірусний гепатит А — гостра циклічна хвороба з переважно фекально-оральним механізмом передачі, що характеризується ураженням печінки і синдромом інтоксикації, збільшенням печінки і нерідко жовтяницею.
Етіологія. Збудник — вірус гепатиту А — ентеро вірус типу 72, відноситься до роду Enterovirus сімейства Picornaviridae, діаметр 28 нм. Геном вірусу представлений однонітчатой РНК. Передбачається наявність двох серотипів і декількох варіантів і штамів вірусу.
Вірус гепатиту А стійкий в навколишньому середовищі: при кімнатній температурі може зберігатися декілька тижнів або місяців, а при 4 ‘C — декілька місяців або років. Вірус інактивується при температурі 100 ‘C протягом 5 хв., При 85’ З — протягом 1 хв. Чутливий до формаліну й УФО, відносно стійкий до хлору, не інактивується хлороформом і ефіром.
Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворі з безжовтяничній, субклінічної інфекції або хворі в інкубаційному, продромальному періодах і початковій фазі періоду розпалу хвороби, у фекаліях яких виявляються вірус гепатиту А чи антигени вірусу гепатиту А. Найбільше епідеміологічне значення мають пацієнти зі стертими і безжовтяничними формами гепатиту А, кількість яких може в 2-10 разів перевищувати число хворих жовтяничними формами, а виявлення вимагає застосування складних вірусологічних і імунологічних методів, мало доступних в широкій практиці.
Ведучий механізм зараження гепатитом А — фекально-оральний, реалізований через водяний, харчовий і контактно-побутовий шляхи передачі. Особливого значення набуває водяний шлях передачі інфекції, що забезпечує виникнення епідемічних спалахів гепатиту А. Можливий «крово-контактний» механізм передачі вірусу гепатиту А в випадках порушення правил асептики при проведенні парентеральних маніпуляцій у період вірусемії у хворих гепатитом А. Наявність повітряно-краплинного шляху передачі точно не встановлено.
Сприйнятливість до гепатиту А загальна. Найчастіше захворювання реєструється у дітей старше 1 року (особливо у віці 3-12 років) і у молоді.
Гепатиту А властиво сезонне підвищення захворюваності в літньо-осінній період. Відзначається також і циклічне підвищення захворюваності через 3-5, 7-20 років, що пов’язано зі зміною імунної структури популяції хазяїнів вірусу. Повторні захворювання гепатиту А зустрічаються рідко і зв’язано, імовірно, із зараженням іншим серологічним типом вірусу.
Патогенез.Гепатіт А — гостра циклічна інфекція, що характеризується чіткою зміною періодів.
Після зараження вірусом гепатиту А з кишечнику проникає в кров, виникає вирусемія, що обумовлює розвиток токсичного синдрому в початковий період хвороби, з наступним надходженням у печінку. У результаті впровадження і реплікації вірус впливає на пряму цитолітичну дію на гепатоцити, розвиваються запальні і некробіотичні процеси переважно в перипортальной зоні печінкових часточок і портальних трактах.
Унаслідок комплексних імунних механізмів реплікація вірусу припиняється, і він виводиться з організму людини. Хронічні форми інфекції, у тому числі і вірусоносія при гепатиті А розвиваються вкрай рідко.
Клінічна картина. Гепатит А характеризується поліморфізмом клінічних проявів. Розрізняють такі форми ступеня вираженості клінічних проявів: субклінічну, стерту, безжовтяничну, жовтяничну. По тривалості: гостру і затяжну. За ступенем тяжкості захворювання: легку, середньої тяжкості, важку.
Ускладнення: рецидиви, загострення, ураження жовчовивідних шляхів.
Виходячи: одужання без залишкових явищ, із залишковими явищами — постгепатитних синдром, затяжна реконвалесценція, ураження жовчовивідних шляхів (дискінезії, холецистит).
У жовтяничних випадках хвороби виділяють такі періоди: інкубаційний, переджовтяничний (продромальний), жовтяничний і реконвалесценції.
Інкубаційний період гепатиту А становить у середньому 21-28 днів (від 7 до 50 днів). Продромальний період, тривалістю в середньому 5-7 днів (від 1-2 до 14-21 дня), характеризується переважанням токсичного синдрому, який може розвиватися в різних варіантах. Найбільш часто спостерігається «гарячково-диспепсичний» варіант, для якого характерні гострий початок з підвищенням температури тіла до 38 … 40 ‘C протягом 1-3 днів, катаральні явища, головний біль, зниження апетиту, нудота почуття дискомфорту в епігастральній ділянці. Через 2-4 дні відзначаються зміни забарвлення сечі, що набуває колір пива або чаю, знебарвлення фекалій, іноді мають рідку консистенцію. У цей період відзначається збільшення печінки і іноді (у 10-20% хворих) селезінки, пальпація яких вельми чутлива. При біохімічному обстеженні виявляють підвищення активності АлАТ. Потім настає період розпалу хвороби, що триває в середньому 2-3 тижні (з коливаннями від 1 нед. До 1-2 міс.). Як правило, виникнення жовтяниці супроводжується зниженням температури тіла до нормального або субфебрильна рівня, зменшенням головного болю та інших загальнотоксичних проявів, що служить важливим диференційно-діагностичною ознакою гепатиту А.
У розвитку жовтяниці розрізняють фази наростання, максимального розвитку та згасання. У першу чергу набуває желтушное фарбування слизова оболонка рота (вуздечка, тверде небо) і склери, надалі — шкіра, при цьому зазвичай ступінь жовтушності відповідає тяжкості хвороби і досягає «шатранового» відтінку при важких формах захворювання.
При обстеженні хворих у цей період, поряд з жовтяницею, відзначається астенізація хворих, тенденція до брадикардії і гіпотензії, глухість серцевих тонів, обложенность мови, збільшення печінки, край якої закруглений і болючий при пальпації. У 1 / 3 випадків відзначається невелике збільшення селезінки. У цей період найбільш виражені потемніння сечі і ахолічний калу. Лабораторне обстеження виявляє характерні ознаки синдромів цитолізу, холестазу і мезенхімальних-запального, закономірно визначаються антитіла до вірусу гепатиту А імуноглобулінів класу М.
Легка форма хвороби характеризується слабко інтоксикацією, легкої жовтяницею (білірубін не більше 80 мкмоль / л. Среднетяжелой форма супроводжується помірною інтоксикацією, гіпербілірубінемією в межах 90-200 мкмоль / л. Для важкої форми характерні виражена інтоксикація, ознаки залучення ЦНС (неврологічні симптоми).
Фаза згасання жовтяниці протікає зазвичай повільніше, ніж фаза наростання, і характеризується поступовим зникненням ознак хвороби. Зі зникненням жовтяниці настає період реконвалесценції, тривалістю от1-2 до 8-12 міс.) У цей час у хворих нормалізується апетит, згасають астеновегетативні порушення, відновлюються розміри печінки, селезінки. У 5-10% хворих розвивається затяжна форма хвороби тривалістю до декількох місяців. Як правило, затяжні форми закінчуються одужанням хворих.
У період згасання симптомів у окремих хворих розвиваються загострення хвороби, які проявляються погіршенням клінічних та лабораторних показників. Рецидиви виникають в період реконвалесценції через 1-3 міс. Після клінічного одужання. Хворі із затяжними формами гепатиту А, загостреннями і рецидивами хвороби вимагають ретельного лабораторно-морфологічного обстеження для виключення можливої комбінованої інфекції та у зв’язку з цим переходу в хронічну форму.
Крім зазначених ускладнень, у ряду хворих можуть визначатися ознаки ураження жовчовивідних шляхів.
Вихід гепатиту А в основному сприятливий. Повне одужання відзначається у 90% хворих, в інших випадках наголошуються залишкові явища. У окремих хворих спостерігається синдром Жильбера, що характеризується підвищенням у сироватці крові рівня вільного білірубіну і незмінністю інших показників. Розвиток хронічного гепатиту А достовірно не встановлено, спостерігається вкрай рідко, зв’язується з впливом додаткових чинників. Летальність не перевищує 0,04%.
Діагноз. Встановлюється з урахуванням комплексу епідеміологічних даних (розвиток хвороби після контакту з хворим на гепатит А чи перебування в неблагополучному районі в період, відповідний інкубації гепатиту А), клінічних показників і результатів лабораторних досліджень.
Диференціальний діагноз гепатиту А проводиться у продромальному періоді з грипом і іншими ОРЗ, ентеровірусною інфекцією. На відміну від гепатиту А при грипі типово переважання катарального та токсичного синдромів, зміни функціональних печінкових тестів і гепатомегалія не характерні. При аденовірусної, ентеровірусної інфекції супроводжуються збільшенням печінки звичайно виражені катаральні процеси верхніх дихальних шляхів, міалгії.
Лікування. Терапевтичні заходи в більшості випадків обмежуються призначенням дієти, що щадить з додаванням вуглеводів і зменшенням кількості жирів (стіл № 5), постільної режиму в період розпалу хвороби, лужного пиття і симптоматичних засобів. При важкій формі хвороби призначають інфузійну терапію (розчини Рінгера, глюкози, гемодез). У період реконвалесценції призначають жовчогінні препарати і, за свідченнями, спазмолітики. Реконвалесценти гепатиту А підлягають диспансерному клініко-лабораторного обстеження, тривалість якого коливається від 3-6 до 12 міс. і більше при наявності залишкових явищ.
Профілактика. Проводиться комплекс санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів, такий же як при інших кишкових інфекціях. Питна вода і харчові продукти, вільні від вірусу гепатиту А — застава зниження захворюваності. Необхідна перевірка якості водопровідної води на вірусне забруднення. Контактні особи обстежуються протягом 50 днів. У центрах хвороби проводиться дезінфекція хлоровмістними препаратами.
Імунопрофілактика гепатиту А специфічного імуноглобуліну по 0,05 мл / кг маси тіла в / м чи нормального донорських.
Активна імунопрофілактика гепатиту А не розроблена.
Источник