Протиепідемічні заходи гепатиту в с
Гепатит C – вирусное инфекционное заболевание, передающееся при попадании вируса в кровь и проявляющееся в виде тяжелых нарушений функции печени. Возбудителем заболевания является РНК-содержащий вирус.
Более 170 миллионов жителей земного шара болеют гепатитом С. Ежегодно он обнаруживается у 3-4 миллионов больных. Заражение чаще происходит при переливании крови от больного донора. В последние годы отмечается тенденция к повышению заболеваемости среди молодых людей.
Как передается гепатит С?
Заражение происходит парентерально (через кровь). Среди причин выделяют:
- Использование зараженных материалов для пирсинга и нанесения татуировок;
- Многоразовое использование игл наркоманами;
- Работу медицинского персонала с зараженными биологическими жидкостями в больнице;
- Переливание крови от донора, больного гепатитом C;
Риск заражения медицинского персонала повышается в развивающихся странах при использовании некачественных защитных материалов и нарушении правил гигиены.
Существует небольшая вероятность заражения половым путем, но она не превышает 5%. Данная цифра повышается в несколько раз при частых сменах партнеров, а также у лиц с нетрадиционной ориентацией.
Риск передачи от матери к ребенку составляет около 5%. Заражение происходит в момент прохождения ребенка по родовым путям. Большинство детей, рожденных от инфицированных матерей, остаются здоровыми.
На сегодня не существует достаточной доказательной базы относительно передачи вируса через молоко матери при кормлении.
При бытовых контактах гепатит C не передается.
К группам риска инфицирования относятся:
- Наркоманы;
- Больные, которым проводилось переливание каких-либо компонентов крови;
- Пациенты на гемодиализе (искусственная почка);
- Пациенты после пересадки органа;
- Пациенты с существующими заболеваниями печени;
- Дети, рожденные инфицированными матерями;
- Медицинские работники;
- Лица с неупорядоченной половой жизнью, несколькими партнерами.
Как предотвратить заражение
Во избежание заражения, особенно в группе риска, соблюдайте следующие рекомендации:
- Не пользуйтесь общими шприцами и иглами. Используйте только одноразовые шприцы и утилизируйте их сразу после проведения инъекции;
- Пользуйтесь только личными гигиеническими принадлежностями (бритва, зубная щетка, ножницы, щипчики и т.д.);
- Если вы желаете сделать пирсинг или татуировку, удостоверьтесь, что для этого используется стерильное оборудование. Игла для пирсинга должна быть новой, в нераспечатанной упаковке;
- При частой смене сексуальных партнеров обязательно пользуйтесь презервативом;
Больным или носителям вируса гепатита C запрещается быть донором каких-либо биологических жидкостей, тканей и органов.
Генотипы вируса
Тяжесть и течение заболевания зависят от генотипа гепатита C, инфицировавшего организм. На данный момент известны шесть генотипов с несколькими подтипами. Наиболее часто в крови больных обнаруживаются вирусы 1, 2 и 3 генотипов. Именно они вызывают наиболее выраженные проявления заболевания.
В России наиболее часто встречается генотип 1b. Реже – 3, 2 и 1a. Для гепатита C, вызванного вирусом 1b-генотипа, характерно более тяжелое течение.
Симптомы
Гепатит C отличается затяжным и более легким течением, чем другие формы хронических вирусных гепатитов. Заболевание развивается постепенно с появления общих симптомов воспаления. Без должного лечения заболевание со временем переходит в среднетяжелую форму, а затем – в цирроз печени.
Инкубационный период от момента заражения до развития симптомов заболевания составляет от 20 до 140 дней. За это время вирус, попавший в организм человека, размножается и поражает здоровые клетки печени, разрушая их и вызывая нарушение ее функций.
Часто болезнь протекает в безжелтушной форме, когда симптомы полностью отсутствуют. Это считается неблагоприятным признаком, так как препятствует своевременной диагностике. В данном случае заболевание может проявиться уже на стадии цирроза, когда лечение окажется малоэффективным.
В острой (начальной) фазе признаками развивающейся инфекции являются:
- Общая слабость, быстрая утомляемость, упадок сил;
- Длительное повышение температуры выше 380C, озноб, боль в суставах;
- Тошнота, рвота, отрыжка с примесью желчи, осветление стула;
- Болезненные ощущения в правом подреберье (в области печени);
- Желтушное окрашивание кожи, слизистых оболочек, склер;
Иногда на начальной (преджелтушной) стадии отмечается появление кожного зуда и головной боли. С развитием желтухи появляется слабость и нарушение аппетита, которые постепенно нарастают.
Печень увеличивается в размере, а у 20% больных отмечается также увеличение селезенки. Появление асцита (скопление жидкости в брюшной полости) свидетельствует о развитии цирроза.
Указанные симптомы не являются специфичными для гепатита C, а лишь указывают на наличие инфекции печени и служат отправной точкой для проведения дальнейших диагностических исследований.
Для гепатита C характерно латентное бессимптомное течение. В этом случае заболевание не проявляет себя до развития тяжелых осложнений, после чего очень вероятен летальный исход. Из-за этой особенности гепатит C часто называют «ласковый убийца».
Тяжелые (фульминантные) формы заболевания встречаются редко. Они отличаются крайне тяжелым состоянием больного из-за молниеносного некроза гепатоцитов и развития печеночной комы. При фульминантной форме гепатита C резкое ухудшение состояния может отмечаться уже в течение первых двух недель от появления первых симптомов.
В большинстве случаев после окончания острого периода заболевание переходит в хроническую форму. В 20% случаев отмечается выздоровление пациентов. Процент летальности остается низким.
Течение хронической формы может проходить неограниченно долго. Из-за постоянной мутации вируса иммунная система не способна полностью остановить его размножение и обеспечить тем самым выздоровление.
Симптомами хронического гепатита C являются:
- Быстрая утомляемость, слабость и сонливость. Утром больной тяжело просыпается, долго лежит в кровати, не вставая;
- Изменение режима сна. Отмечается сонливость днем и бессонница в ночное время. Эти проявления могут быть симптомом развития печеночной энцефалопатии;
- Продолжают нарастать диспепсические нарушения в виде тошноты, рвоты, нарушения аппетита.
Хронический гепатит C может длиться в течение десятков лет. В данной фазе желтуха появляется нечасто.
Симптомы и течение болезни у мужчин и женщин
Течение и проявления различны у мужчин и женщин. Женский организм более эффективно борется с вирусом, чем мужской. Вероятность выздоровления женщин значительно выше. Во многом это связано с тем, что женщины реже страдают алкоголизмом.
У лиц, злоупотребляющих алкоголем, заболевания печени встречаются гораздо чаще. Для развития токсического гепатита женскому организму требуется гораздо меньшая доза спиртного.
Еще одним отличительным фактором женского организма является более положительный ответ на лечение. При проведении полного курса лечения вероятность выздоровления женщин значительно повышается относительно аналогичных показателей у мужчин. Женщинам следует с большим вниманием прислушиваться к появлению первых симптомов, так как их легко спутать с некоторыми состояниями, характерными только для женского организма (предменструальный период, климакс). Женщины более подвержены развитию аутоиммунных заболеваний (тиреоидит и др.), которые имеют сходные с гепатитом проявления. В некоторых случаях такие заболевания могут рассматриваться как осложнения гепатита.
Вирусоносительство
Вероятность выздоровления больных гепатитом C составляет 20%. В этом случае симптомы на фоне проводимого лечения постепенно угасают, после чего вирус в организме полностью погибает.
Другим вариантом течения гепатита C является носительство вируса. При этом симптомы заболевания отсутствуют, и результаты биохимического исследования остаются в пределах нормальных величин. Однако в крови определяются РНК вируса. Как правило, это состояние обнаруживается при профилактическом осмотре на фоне полного здоровья пациента.
Носительство вируса гепатита C даже при сохранении нормальных анализов способно привести к прогрессированию нарушений печеночных функций. На данный момент недостаточно данных для точного определения частоты неблагоприятных исходов данного состояния.
Осложнения
Терминальной стадией заболевания является цирроз печени. Его развитие сопровождается желтушностью кожи, нарастанием асцита и появлением характерных кожных проявлений в виде сосудистых звездочек и выраженностью сосудистого рисунка на животе. Это состояние, требующее срочной трансплантации печени. В противном случае смерть больного неизбежна. Риск развития цирроза у больных хронической формой гепатита C в течение 20 лет составляет 20%.
Цирроз характеризуется формированием участков некроза и рубцовых изменений печеночной ткани, усугубляющих нарушения функций печени. При неправильном лечении он способен провоцировать развитие печеночной энцефалопатии. Это состояние развивается из-за неспособности печени инактивировать токсины, поражающие головной мозг. Повышение концентрации токсинов в крови приводит к их негативному влиянию на состояние нервной системы. Первым признаком развивающейся энцефалопатии является нарушение режима сна и бодрствования. Впоследствии развиваются более тяжелые поражения в виде галлюцинаций, заторможенности, апатичности. Заключительная стадия печеночной энцефалопатии – это кома. При фульминантных формах гепатита C кома развивается в течение нескольких дней от начала заболевания. В этом случае ей не предшествуют ранние признаки.
Другим грозным осложнением гепатита C является переход длительно текущего воспалительного процесса в рак. В качестве источника для роста опухоли выступают сами гепатоциты, пораженные вирусом. При развитии сразу двух форм гепатита — B и C – риск развития рака значительно возрастает.
Другим фактором, повышающим риск развития осложнений, является злоупотребление алкоголем.
В качестве внепеченочных осложнений гепатита C наиболее часто отмечаются аутоиммунные заболевания (гломерулонефрит, кардиомиопатия и др.).
Диагностика
Основным методом диагностики является определение в крови РНК вируса и антител к вирусу гепатита C.
Иммуноферментный анализ направлен на определение антител, специфических иммунных клеток, возникающих в ответ на инфицирование вирусом. Наличие данных клеток может свидетельствовать как о развитии заболевания, так и о носительстве вируса. Кроме того, положительный результат ИФА наблюдается у людей, переболевших гепатитом. Для подтверждения диагноза больным с положительным ИФА проводится исследование методом иммуноблоттинга.
Исследование методом ПЦР на гепатит C (полимеразная цепная реакция) позволяет определить наличие РНК гепатита C в крови пациента. Проведение ПЦР является обязательным для всех больных с подозрением на вирусный гепатит. Этот метод эффективен с первых дней заражения и играет важную роль в ранней диагностике.
Для определения степени поражения печени и оценки ее функций используется биохимический анализ крови. Повышение уровня печеночных ферментов (АЛТ, АСТ) свидетельствует о массивном разрушении гепатоцитов и выходе ферментов в кровеносное русло. Степень отклонения содержания данных веществ от нормы указывает на активность инфекционного процесса.
Дополнительными диагностическими процедурами, позволяющими точно установить степень воспалительных изменений и характер течения заболевания, являются УЗИ и эластометрия. Ультразвуковая диагностика позволяет точно определить наличие и распространенность воспаления. С помощью эластометрии определяется степень фиброза печеночной ткани.
Лечение
Существует стандартная схема комбинированного лечения гепатита C с помощью специализированных противовирусных препаратов. Длительность лечения составляет 16 – 72 недели в зависимости от динамики лабораторных исследований в процессе терапии.
Для лечения применяется комбинация пегилированного интерферона и рибавирина. К первому разряду относятся такие препараты, как:
- Пегасис;
- Пегинтрон;
- Альгерон (российский препарат – анлог пегинтрона).
Эти препараты вводятся подкожно один раз в неделю.
Рибавирин назначается по 1 таблетке два раза в день.
Продолжительность лечения зависит от величины вирусной нагрузки. Этот показатель отражает количественное содержание вируса гепатита определенного гепатита в крови. Генотипы гепатита C представлены в трех вариантах. Для второго и третьего типов продолжительность лечения составляет 24 недели, а для первого – 48 недель.
Эффективность лечения составляет около 100% при инфицировании вирусами 2 и 3 генотипов и 50% для первого генотипа.
Для оценки эффективности лечения проводится регулярное определение наличия и количественного содержания вируса в крови. Первый анализ проводится через 4 недели от начала лечения. При отсутствии вируса в крови есть большая вероятность того, что заболевание перейдет в фазу выздоровления.
При сохранении вируса в крови через 12 недель от начала противовирусной терапии стоит рассмотреть целесообразность дальнейшего лечения.
Для лечения больных с тяжелым или осложненным течением болезни дополнительно назначаются ингибиторы протеаз (Инсивек, Боцепревир).
Эти препараты обладают противовирусной активностью, препятствуя процессу репликации вируса. При использовании таких препаратов в составе комплексной противовирусной терапии ее эффективность значительно возрастает.
Работа по созданию новых и улучшению качества существующих противовирусных препаратов ведется ежедневно. Имеются данные о разработке препаратов прямого действия в виде безинтерфероновой терапии.
Для лечения вирусных гепатитов применяются также интерфероны короткого действия. Лечебный эффект от их применения не так высок, как при использовании пегилированных интерферонов. К ним относятся Реальдиферон, Роферон-А, Альтевир и др.
Видео по теме
Новое в лечении
Одной из новых разработок в области противовирусной терапии гепатита C является препарат софосбувир. Это ингибитор РНК-полимеразы, препятствующий размножению вируса в клетках печени. Лечебные испытания активности препарата против вируса генотипа 1 показали высокую эффективность (95%) и безопасность применения.
В качестве новых, недавно разработанных методов лечения применяется схема софосбувир + рибавирин. Это экспериментальный метод, применявшийся для лечения больных, не получивших положительного эффекта от стандартного лечения в течение 48 недель. Данная схема была протестирована в ходе лечения больных гепатитом C, вызванного генотипами вируса 2 и 3. Положительный эффект от лечения в течение 3-4 месяцев наблюдался в 78% случаев.
Второй разработкой стало применение софосбувира, рибавирина и пегилированного интерферона для лечения больных хронической формой гепатита C, ранее не получавших лечения. В данной группе эффективность лечения составила 90%.
Наряду с поиском действенных лекарственных средств идет активная работа по созданию противовирусной вакцины. К сожалению, пока такой вакцины не существует.
Государственная программа лечения гепатита C
Несмотря на широкий объем производимых исследований для разработки новых эффективных препаратов, стоимость лечения гепатита все еще остается довольно высокой. С целью обеспечения доступности лечебных услуг для инфицированных вирусами гепатита C и B в Российской Федерации принята государственная программа медицинской и социальной помощи.
Она действительна на территории более 30 федеральных субъектов России. Уточнить информацию о распространении программы в каждом конкретном регионе можно в местном департаменте здравоохранения.
Программа обеспечивает медицинскую помощь лицам, попадающим под определенные критерии:
- Возраст 18 – 65 лет;
- Положительные ВГC-РНК и ВГB-ДНК при диагностике методом ПЦР;
- Фиброз печение не ниже стадии F2 по шкале Метавир. Определение производится согласно морфологическому исследованию биоптата в течение 1 года до начала лечения;
- Отсутствие противопоказаний к лечению;
- Отсутствие беременности, а также детей на грудном вскармливании;
- Отсутствие психиатрических нарушений (депрессии, суицидальных наклонностей);
- При сопутствующем диабете и артериальной гипертензии – отсутствие патологии сетчатки по заключению офтальмолога.
В качестве помощи в рамках программы больным бесплатно предоставляются стандартные и пролонгированные препараты интерферона, а также рибавирин.
Для получения помощи по государственной программе необходимо:
- Консультация инфекциониста или терапевта районной поликлиники для осуществления первичной диагностики и выдачи направления на дообследование в гепатологический центр.
- Повторная консультация с предоставлением результатов всех назначенных анализов и исследований для получения направления в специализированный центр;
При получении направления следует обратиться в специализированный лечебный центр. При поступлении сообщите лечащему врачу о необходимости обследования по поводу гепатита и попросите о включении вашей кандидатуры в список участников государственной лечебной программы.
Помните, что официальный отказ от проведения лечения в рамках госпрограммы выдается только по решению комиссии. Если врач отказывает вам, ссылаясь на нехватку мест или отсутствие лекарств, обратитесь с жалобой в местный департамент здравоохранения.
Прогноз
Прогноз течения заболевания индивидуален для каждого отдельного пациента. Учитывая возможность спонтанного ухудшения состояния с развитием цирроза печени или переходом в злокачественную опухоль, конкретные данные привести невозможно.
По некоторым данным, развитие цирроза в течение 15 лет с момента первых проявлений наблюдается у 50% больных. Из них около половины отмечали резкое ухудшение состояния с развитием тяжелых осложнений.
Тем не менее, вирусный гепатит C имеет относительно положительный прогноз, ориентированный на несколько десятков лет до развития печеночной недостаточности. Учитывая отсутствие тяжелых симптомов до начала развития цирроза печени больной может жить полноценной жизнью в течение 25-30 лет. В дальнейшем отмечается высокая вероятность ухудшения состояния и развития осложнений.
Неблагоприятными факторами являются повышенный уровень трансаминаз, заражение вирусом генотипа 1b, наличие сопутствующих заболеваний, алкоголизм.
Source: www.gastromap.ru
Читайте также
Вид:
Источник
Протиепідемічні заходи при вірусних гепатитах В, С, Д, ВІЛ-інфекції
n ГЕПАТИТИ В, С, Д n Це вірусні антропонози з гострим або хронічним перебігом, які характеризуються ураженням печінки, інтоксикацією, порушенням обміну речовин, частою жовтяницею. Актуальність зумовлена значним поширенням, високим рівнем захворюваності, можливістю розвитку тяжких ускладнень і хронізації процесу, серйозними економічними втратами. Зараз за даними ВООЗ, на Земній кулі нараховується понад 300 млн. носіїв вірусу гепатиту В і близько 100 млн. носіїв вірусу гепатиту С. Таке розповсюдження безсимптомного вірусоносійства та форм захворювань, що не діагностуються, дуже ускладнює боротьбу з вірусними гепатитами. Україна належить до країн із середньою поширеністю цих інфекцій. Однак стрімкий ріст ін’єкційної наркоманії, слабка матеріальна база лікувальних закладів, недостатні рівні використання одноразових медичних інструментів і обстеження донорів біологічних тканин створюють сприятливі передумови для подальшого росту захворюваності.
n Джерело збудника. Джерелами є хворі на гострий чи хронічний вірусний гепатит, а також носії вірусів. Маркери цих збудників у хворих на гостру форму виявляються наприкінці інкубаційного періоду, протягом початкового (переджовтяничного) і усього періоду розпалу (всього біля 3 -4 тижні). Частина перехворілих (1 — 5%) ще багато років (часто довічно) залишається носіями вірусів. Таке тривале носійство, як правило, спостерігається при хронічній формі гепатиту. Основним джерелом вірусів гепатитів В, С і Д слід вважати хворих з безсимптомними і стертими формами захворювань, а також «здорових» носіїв. Це зумовлено значним поширенням таких форм інфекції і можливістю тривалого персистування вірусів в організмі. В інфікованих осіб усі секрети, що утворюються з крові (плазми) або їх домішки, потенційно небезпечні. Особливу епідеміологічну небезпеку несуть кров та її препарати (плазма, еритроцитна маса, фібриноген, протромбін) інфікованих донорів.
n Механізм і шляхи передачі. Єдиний реальний механізм передачі гепатитів В, С й Д – контактно-рановий. Основний шлях передачі – парентеральний. Він реалізується у природних і штучних умовах: при статевих контактах, переливанні крові, використанні недостатньо обробленого медичного інструментарію, випадкових порізах та ін. Для зараження достатньо мізерної кількості матеріалу, контамінованого вірусами (0, 0001 мл. плазми крові носія вірусу). Заразитися можна в разі попадання на ушкоджену шкіру чи слизові оболонки крові хворих або її продуктів, під час проколювання мочок вух, татуювання, ін’єкцій наркотичних речовин. Відома передача захворювань у сім’ях, де користуються спільними бритвами чи зубними щітками. Допускається можливість трансплацентарного зараження плоду, однак частіше інфікування дитини від матері відбувається під час контакту новонародженого з контамінованими вірусами навколоплідними водами чи піхвовим секретом під час пологів.
n Прояви епідемічного процесу. Гепатити В, С і Д поширені в усіх країнах світу. Рівень захворюваності суттєво залежить від рівня медичної допомоги й освіченості населення. Оскільки неабияке значення у поширенні цих інфекцій належать працівникам лікувальних установ, ці хвороби називають «opprobrium medicorum» — ганьбою медиків. Через особливості реплікації вірусів гепатиту Д він завжди перебігає у поєднанні з гепатитом В. Захворюваність вірусними гепатитами проявляється поодинокими або (рідше) груповими спалахами. Частіше хворіють особи, які мають інші супутні хвороби і отримували медичну допомогу та при цьому були інфіковані. Відтак відзначається переважна захворюваність дітей першого року життя й осіб у віці понад 30 років. Групою підвищеного ризику захворювання є медичний персонал, який контактує з кров’ю хворих: хірурги, гінекологи, анестезіологи, стоматологи, лаборанти, середній (особливо маніпуляційні медсестри) і молодший медичний персонал. В офіційних матеріалах ВООЗ гепатит В зараховано до професійних хвороб деяких категорій медичних працівників. До груп ризику інфікування належать також реципієнти крові, діти, народжені матерями-носіями вірусів, ін’єкційні наркомани, особи з безладною сексуальною поведінкою. Ці захворювання не мають чіткої сезонності й розподіляються порівняно рівномірно протягом року. Основні напрямки епідеміологічного обстеження. Уточнюють час захворювання і появи жовтяниці. З’ясовують, чи не отримував хворий упродовж останніх 6 міс. парентеральних маніпуляцій (переливання крові та її препаратів, ін’єкцій медикаментів, діагностичних та хірургічних маніпуляцій з порушенням цілісності шкіри чи слизових оболонок). У діагностиці вирішальне значення має виявлення антигенів і антитіл до них у сироватці крові за допомогою імуноферментного методу. Клінічне обстеження і біохімічне дослідження крові та сечі дають змогу встановити наявність гепатиту та його особливості у конкретного пацієнта.
n Протиепідемічні заходи спрямовані на нейтралізацію джерела збудника, ліквідацію шляхів її передачі та підвищення несприйнятливості населення (при гепатиті В). До першої групи заходів належать: — виявлення та ізоляція хворих, санація вірусоносіїв; — встановлення спостереження за контактними особами протягом 3 міс. після припинення контакту; — виписування реконвалесцентів зі стаціонару за умови їх клінічного одужання і нормалізації біохімічних показників (усіх реконвалесцентів впродовж 2 -4 тижнів вважають тимчасово непрацездатними); — встановлення диспансерного спостереження за перехворілими; — суворе стеження за дотриманням правил відбору донорів (комплексне обстеження на маркери вірусів В і С, усунення від донорства осіб, які перенесли вірусний гепатит, хворих на хронічні гепатити, колишніх реципієнтів крові та її препаратів, наркоманів і алкоголіків, кров від одного донора рекомендовано переливати лише одному реципієнту); — періодичне (через 6 міс. ) обстеження медичного персоналу, який належить до груп підвищеного ризику інфікування, на наявність маркерів вірусних гепатитів.
n Для переривання механізму передачі: — різко обмежують показання до переливання крові та її препаратів; — рекомендують використовувати лише одноразові інструменти (шприци, голки, системи для переливання, скарифікатори тощо), а якщо це неможливо, то забезпечити якісну стерилізацію медичного інструментарію; — здійснюють систематичну дезінфекцію робочих столів, посуду та підлоги в клінічних лабораторіях і на станціях переливання крові; — забезпечують медичний персонал, який безпосередньо контактує з кров’ю та іншими біологічними тканинами чи донорськими препаратами, індивідуальними засобами захисту (гумові рукавички, халати, спеціальні маски чи окуляри для захисту очей). Підвищення несприйнятливості медперсоналу, що належить до групи ризику інфікування, досягається шляхом: — специфічної профілактики гепатиту В; — використання екстреної пасивної профілактики гепатиту В гомогенним імуноглобуліном (у разі ймовірного інфікування). У крупних лікарнях функціонують центральні стерилізаційні відділення, в яких підготовлений персонал здійснює обробку й стерилізацію інструментарію з використанням сучасних технічних засобів (автоклав, сухо жарові шафи).
n Специфічна профілактика. Отримано ряд рекомбінантних (генно-інженерних) вакцин проти гепатиту В. На території з низьким рівнем захворюваності вакцинації підлягають новонародженні, матері яких хворіли на гепатит В після 6 -го місяця вагітності або є хронічними вірусоносіями; часті реципієнти крові чи її препаратів, медичні працівники. На території із середнім рівнем захворюваності вакцинують усіх дітей. Екстрена пасивна профілактика гепатиту В у медичних працівників, які одержали травми під час роботи із забрудненою вірусами кров’ю, здійснюється людським імуноглобуліном з високим титром антитіл проти HBs. Ag. Умовою ефективності імуноглобулінопрофілактики є застосування препарату не пізніше ніж через 2 -3 доби після зараження, бажано в перші 6 год. Специфічна профілактика гепатитів С і Д ще не розроблена.
n ВІЛ-ІНФЕКЦІЯ Це вірусний антропоноз із епідемічним поширенням, який характеризується глибоким порушенням клітинного імунітету внаслідок руйнування Т-лімфоцитів, що призводить до приєднання різних вторинних інфекцій і новоутворень. Клінічно маніфестна форма інфекції зветься синдромом набутого імунодефіциту (СНІД, AIDS). Актуальність. Щороку швидко зростає кількість хворих, а також ВІЛ- інфікованих у всьому світі. Пандемія ВІЛ-інфекції досягла України наприкінці 80 -х років, коли поширення цієї «хвороби віку» створило загрозу не лише здоров’ю людей, але й розвитку та виживанню людства. Аналіз епідситуації протягом останніх 10 років свідчить про те, що наша країна перебуває на початковому етапі епідемії. З 1995 р. у південних областях (Одеська, Миколаївська, Херсонська та ін. ) зареєстровано вибухоподібний сплеск інфекції серед ін’єкційних наркоманів. Епідемія ВІЛ-інфекції у цій ситуації може розглядатися як вторинне явище і повною мірою залежить від росту наркоманії та хвороб, що передаються статевим шляхом, тобто є соціальною проблемою суспільства.
n Джерело збудника. Джерелом ВІЛу є інфіковані люди (хворі і вірусоносії), які заразні протягом усього наступного життя. Віруси виявлено в усіх біологічних рідинах ураженого організму (кров, сперма, слиз піхви, слина, сльози, сеча, піт, грудне молоко). Однак найбільше епідеміологічне значення має наявність його саме у крові, спермі, слизу піхви та грудному молоці, через які, найімовірніше, може відбутися інфікування. Механізм і шляхи передачі. ВІЛ-інфекція, подібно до гепатитів В, С, Д, передається лише через контактно-рановий механізм, який реалізується такими шляхами: 1) при статевому контакті (основний шлях) і штучному заплідненні; 2) при переливанні крові та деяких її препаратів, пересадці донорських органів, оперативних втручаннях, під час парентеральних медичних маніпуляцій інструментами, забруднених кров’ю ВІЛ-інфікованих осіб; 3) від ВІЛ-інфікованих вагітних через плаценту до плоду (вертикально). Очевидно, можливе зараження у побуті при спільному з вірусоносієм або хворим користуванні зубною щіткою, ножем, ножицями тощо, але достовірних випадків саме такого інфікування не встановлено.
n Прояви епідемічного процесу. Відповідно до шляхів зараження, виділяють такі групи підвищеного ризику зараження ВІЛом: 1) гомосексуальні та бісексуальні чоловіки; 2) повії; 3) особи з невпорядкованими статевими зв’язками; 4) парентеральні наркомани; 5) особи, яким здійснювали переливання крові, пересадку органів, оперативні втручання, часті ін’єкції ліків; 6) статеві партнери хворих на ВІЛ-інфекцію і вірусоносіїв; 7) діти, народженні від інфікованої матері. Не виключена можливість професійного зараження медичного персоналу: хірургів, акушерів, травматологів, працівників лабораторій, станцій переливання крові тощо. Хворіють головним чином особи віком 20 -49 років і діти. Хвороба не має сезонності, виявляється у вигляді поодиноких випадків і групових спалахів. Поки що найбільш поширена у деяких країнах Африки і США. Епідемія швидко наростає в країнах Східної Європи і Азії. У хворих при клінічному обстеженні виявляють затяжну гарячку, часті і тривалі проноси, схуднення, системне збільшення лімфатичних вузлів, нашарування різних інфекційних і онкологічних захворювань.
n Основні напрямки епідемічного обстеження. У разі виявлення хворого чи ВІЛ-інфікованого з’ясовують можливе джерело і шляхи передачі інфекції. Відтак до пацієнта виникає чимало запитань, пов’язаних з інтимними сторонами його життя. Тому дуже важливого значення набуває довіра ураженої особи до лікаря. Слід уточнити сексуальну орієнтацію пацієнта, з якими особами були інтимні зв’язки, супутні хвороби (наркоманія, гемофілія), можливість парентеральних втручань. Хворого (вірусоносія) попереджують про кримінальну відповідальність за свідоме зараження іншої особи відповідно до діючих законодавчих актів. Лабораторна діагностика спрямована на виявлення у сироватці крові антитіл до ВІЛу, які з’являються вже через 1 міс. після зараження. Спочатку дослідження здійснюють відносно дешевим імуноферментним методом, який відзначається високою чутливістю, але недостатньою специфічністю. Позитивні сироватки перевіряють тією ж реакцією імуноферментного аналізу, дуже специфічним методом імунного блотингу, який, однак, значно дорожчий, або методом непрямої імунофлюоресценції. Виділення вірусу або виявлення його антигенів становить великі труднощі, а тому використовується дуже обережно.
n Протиепідемічні заходи спрямовані на нейтралізацію джерела збудника та шляхів його передачі. Для цього ВООЗ розробила глобальну програму боротьби з ВІЛ-інфекцією, а в Україні запропоновано Національну програму і прийнято Закон «Про запобігання захворюванню на СНІД» . Боротьбу з ВІЛ -інфекцією координує Міністерство охорони здоров’я. Відповідно до цих програм: — хворих та інфікованих якомога раніше виявляють і беруть на облік з метою лікування і диспансерного спостереження; — інфіковані зобов’язані утримуватися від сексуальних зв’язків, вони не можуть б