Обстеження донорів на вірусний гепатит
Печінка – це найбільша залоза в організмі. Часто цей орган називають природним фільтром, т. к. він здійснює процес очищення крові, нейтралізує токсини. Крім того, печінка забезпечує нормальну роботу організму. Тому будь-які порушення в її роботі позначаються на здоров’ї людини. Найнебезпечнішою вірусною хворобою печінки є гепатит.
Що таке гепатит
Вірусний гепатит – це захворювання печінки запального характеру інфекційної етіології. Недуга викликає дегенеративні зміни в клітинах залози з їх подальшим фіброзом. Як правило, виділяють цілу групу вірусних запалень, які об’єднуються під загальною назвою «жовтяниця». Хвороба має кілька форм, найпоширенішими з яких вважаються В, А, D, С. Головні шляхи зараження – кров і ШКТ.
В епідеміології вірусного гепатиту збудником, як правило, виступає ДНК-містить гепаднавирус, який стійкий до впливів навколишнього середовища. Існують і неінфекційні форми недуги, які сильно відрізняються від вірусних різновидів. Різниця полягає в тому, що джерелом запалення виступають ліки та алкоголь. Можна заразитися і від отруйних грибів.
Класифікація вірусних гепатитів
У медицині з тривалості процесу виділяють наступні види гепатиту:
- Хронічний. Може протікати більш 6 місяців (В, С, D).
- Гострий. Захворювання триває близько 3 місяців (А або хвороба Боткіна).
- Затяжний. Недуга триває приблизно 6 місяців (В, С).
По тому, наскільки виражені клінічні прояви, виділяють:
- Манифестные форми (безжовтяничні, преджелтушные і жовтяничні).
- Безсимптомні форми (субклінічна і вірусоносійство).
Як передається вірусний гепатит
У будь-якої людини може виникнути вірусний гепатит (hepatitis viruses), незалежно від соціального положення і расової приналежності. Крім того, захворіти можуть як дорослі люди, так і діти. Причиною поразки організму вірусами може бути голковколювання, прокол вух, нанесення татуювання. Хвороба здатна потрапити в організм ще наступними способами:
- Фекально-оральним. Хворий з фекаліями виділяє вірус, далі той з водою або їжею потрапляє в кишечник інших людей. Даний шлях передачі виникає через недотримання гігієни або за поганої роботи системи водопостачання. Такий спосіб часто характерний для дитячих установ.
- Гематогенний (парентеральний). Безпосередній контакт людини з зараженою кров’ю. Такий шлях передачі загрожує виникненням вірусів В, С, D, G.
Інші шляхи передачі вірусного гепатиту:
- застосування різними людьми однієї голки збільшує ризик інфікування (заражатися таким способом можуть наркомани);
- переливання крові (вся кров перевіряється на наявність вірусів, але іноді можуть виникнути помилки з перевіркою донорів);
- вірус гепатиту B (D,С,G) здатний передаватися при сексі;
- вертикальний механізм зараження (від мами до дитини).
Вірусний гепатит – симптоми
Багатьох пацієнтів часто цікавить питання, як проявляється гепатит? Як правило, інкубаційний період від моменту зараження до виникнення перших симптомів хвороби становить приблизно від 2 тижнів до декількох місяців. Після цього періоду, вірус вже адаптується в організмі, і недуга може себе проявити. Спочатку симптоми гепатиту можуть нагадувати ГРЗ: температура підвищується, з’являється головний біль, відзначається загальне нездужання. Далі, незалежно від форми, симптоми вірусного гепатиту можуть бути такі:
- біль у правому підребер’ї (гострий, тупий, тривалий, ниючий);
- диспептичні розлади (втрата апетиту, блювання, нудота, гіркий присмак у роті, відрижка);
- пожовтіння шкіри (це типова ознака захворювання);
- знебарвлення калу;
- збільшення печінки і селезінки;
- потемніння сечі;
- поява судинних зірочок;
- шкірний свербіж.
Діагностика вірусних гепатитів
Самим несприятливим результатом гострого захворювання печінки є хронізація недуги. Тому рання діагностика вірусного гепатиту здатна не допустити його переходу в хронічну форму, а також запобігти розвитку раку і цирозу печінки. Як правило, діагностика передбачає визначення збудника, встановлення типу захворювання та ступеня порушення роботи печінки. Основними діагностичними методами є:
- огляд пацієнта (лікар може зробити пальпаторне обстеження в клініці);
- збір анамнестичних даних;
- лабораторні дослідження (біохімічне дослідження печінки на білірубін, загальний аналіз сечі, крові);
- проведення УЗД черевної порожнини;
- гістологічне дослідження;
- лабораторні синдроми (цитоліз, холестаз).
Аналізи на вірусні гепатити
Встановлювати точний тип захворювання може лише фахівець після проведення аналізів. Одним з найбільш достовірних вважається забір крові. Це дослідження визначає у хворого наявність вірусних часток (антигенів) і антитіл до цих антигенів, допомагає точно встановити збудника хвороби і оцінити активність запального процесу. Аналіз на вірусний гепатит береться з вени натщесерце, вранці з 8 до 11. Крім того, додатково можуть бути проведені наступні дослідження:
- загальний аналіз сечі;
- імунологічне дослідження;
- біохімічний аналіз крові;
- гістологічні дослідження матеріалу біопсії, взятого з печінки;
- аналізи ПЛР (для виявлення ДНК збудників інфекції);
- тести, які замінюють гістологічне дослідження.
Лікування вірусних гепатитів
Гепатит печінки, залежно від різновидів, має різне лікування:
- Тривалість хвороби Боткіна у дорослих чоловіків і жінок у середньому становить один місяць. У дитини може затягнутися на 8 тижнів. Дана форма має виражену сезонність (осінь або зима) і хороший прогноз на одужання. Як правило, спеціальних противірусних процедур при цьому виді хвороби не потрібно, але необхідно дотримуватися карантин, дієту, постільний режим.
- Лікування вірусного гепатиту В з вираженими симптомами у 80% випадків закінчується видужанням. Лікуватися треба починати відразу після встановлення діагнозу. За умови виконання рекомендацій щодо режиму харчування, відпочинку, психоемоційних навантажень, при прийомі спеціальних препаратів можна досягти сприятливого перебігу хронічного захворювання.
- Форма вимагає екстреної допомоги, оскільки це захворювання вважається самим небезпечним для організму. Основою схеми лікування є інтерферон альфа. Препарат запобігає інфікуванню нових клітин печінки. Використання інтерферону не гарантує повного одужання, але лікування їм запобігає рак печінки.
- D протікає лише на тлі форми B. Терапія даного захворювання проводиться в стаціонарі. Потрібно противірусну і базисне лікування.
- Форму E не лікують, оскільки організм в силах самостійно позбавитися від вірусу. Через місяць вже може настати повне одужання. Рідко лікар може призначити симптоматичну терапію для усунення нудоти і головного болю.
Ускладнення вірусних гепатитів
Вірно поставлений діагноз, своєчасне лікування гепатитів допоможе швидко впоратися з хворобою. Найголовніше – не допустити того, щоб захворювання з гострої форми перейшло в хронічну, оскільки це може призвести до сумних наслідків: цирозу або раку печінки. Крім того, виділяють наступні ускладнення вірусного гепатиту:
- анемію;
- дискінезію жовчовивідних шляхів;
- печінкову недостатність;
- цукровий діабет;
- печінкову кому.
Профілактика вірусних гепатитів
Щоб уникнути зараження печінки, необхідно вживати кип’ячену воду, піддавати термічній обробці продукти, завжди мити овочі і фрукти. Крім того, профілактика гепатиту передбачає уникнення контактів з біологічною рідиною хворих людей. Не варто предмети особистої гігієни ділити з іншою людиною. Ще профілактика вірусного гепатиту включає:
- миття рук перед прийманням їжі;
- своєчасну вакцинацію (особливо це необхідно дитині);
- відмова від куріння і алкоголізму;
- лікування запальних захворювань печінки;
- використання засобів контрацепції.
Відео: вірусні гепатити у дітей
Источник
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
Н А К А З
№ 106 від 20.06.94
м.Київ
Про обстеження донорів на гепатит С
За даними світової літератури, у багатьох країнах, в тому числі і СНД, має місце значне інфікування населення вірусом гепатиту С — від 1 до 12 %. Враховуючи, що основний шлях його передачі, як і вірусу гепатиту В, є парентеральний, для попередження розповсюдження гепатиту С трансфузійним шляхом серед населення п р о п о н у ю:
1. Міністерству охорони здоров’я Республіки Крим, начальникам управлінь охорони здоров’я обласних і міських державних адміністрацій:
1.1. Організувати починаючи з 01.09.94 року обстеження донорів на наявність у крові антитіл до гепатиту С, використовуючи для цього чутливий метод індикації-імуноферментний аналіз (ІФА), а також виявлення активності аланінамінотрансферази (АЛТ). З 01.01.95 року перейти на 100% обстеження донорської крові на гепатит С.
1.2. Вжити заходів щодо забезпечення установ служби крові комплектами апаратури для ІФА та імуноферментними тест-системами для обстеження донорів на наявність антитіл до гепатиту С.
1.3. Закупівлю імуноферментних тест-систем на гепатит С проводити за рахунок місцевих бюджетів централізовано через ДП «Укрвакцина» МОЗ України або самостійно через підприємства і їх представництва, що реалізують тест-системи, які зареєстровані Фармакологічним комітетом МОЗ України.
1.4. Визначити потребу в імуноферментних тест-системах на гепатит С та подати на них заявку ДП «Укрвакцина» МОЗ України.
1.5. У місячний строк організувати навчання лікарів-лаборантів служби крові лабораторній діагностиці гепатиту С.
1.6. Донорську кров, позитивну на антитіла до вірусу гепатиту С, вважати потенційно інфікованою і знешкоджувати або передавати для виготовлення діагностикумів з неї. Не допускати в трансфузійній практиці використання крові та плазми від людей, у яких виявлено антитіла до вірусу гепатиту С або встановлено підвищений рівень АЛТ.
1.7. Дотримуватися в установах служби крові, відповідно до інструкцій по гепатиту В, протиепідемічного режиму, який виключає можливість інфікування вірусом гепатиту С персоналу, донорів, донорської крові та плазми.
1.8. Забезпечити реєстрацію виявлених випадків гепатиту С в установах служби крові та передачу інформації щодо них в територіальні санепідстанції та інші державні установи в порядку, встановленому для гепатиту В. НАКАЗУЮ:
1. Київському НДІ гематології та переливання крові (П.М. Перехрестенко):
1.1. Проводити методичну та консультативну роботу щодо профілактики гепатиту С в службі крові України (постійно).
1.2. Забезпечити розробку інструктивних матеріалів по профілактиці гепатитів в установах служби крові (01.01.95 р.)
1.3. Брати участь у вивченні пріоритетних імуноферментних тест-систем для гепатиту С, які випускають різні підприємства України, СНД та інших держав для застосування їх в службі крові.
2. Київському інституту удосконалення лікарів (В.М. Гирін): проводити навчання лікарів закладів служби крові лабораторній діагностиці гепатиту С.
3. Державному підприємству «Укрвакцина» МОЗ України (Г.Ф. Бруй) організувати замовлення тест-систем на гепатит С на підприємствах та доставку їх на місце призначення, відповідно до заявок обласних та міських державних адміністрацій.
4. Київському НДІ епідеміології та інфекційних захворювань (А.М. Щербинська):
4.1. Проводити вивчення гепатиту С з метою розробки заходів його профілактики.
4.2. Розробити відомчий статистичний звіт по обліку випадків виявлення носіїв та хворих гепатитами В і С та інструкцію по його заповненню і подати на затвердження в установленому порядку (до 01.01.95 р.).
4.3. Провести разом з Київським НДІ гематології та переливання крові протягом III та IV кварталів 1994 року порівняльну характеристику та експертну оцінку тест-систем на гепатит С, які випускають різні підприємства України, СНД та інших держав. Результати оцінки та свої пропозиції подати до Головного санепідуправління МОЗ України для визначення пріоритету тест-систем та використання даних для їх заявки.
Контроль за виконанням цього наказу покладаю на начальника Головного управління організації медичної допомоги та медичного страхування МОЗ України.
Источник
Год выпуска: 2014
Автор: Ющук Н.Д., Климова Е.А., Знойко О.О., Кареткина Г.Н., Максимов С.Л, Маев И.В.
Жанр: Инфекционные болезни
Формат: DjVu
Качество: Отсканированные страницы
Описание: Вирусные гепатиты — группа инфекционных заболеваний человека, которые вызываются различными вирусами и имеют разнообразные механизмы передачи и разные исходы. По широте распространения, уровню заболеваемости, тяжести течения, частоте развития хронических форм и наносимому экономическому ущербу вирусные гепатиты занимают в России одно из ведущих мест в инфекционной патологии человека.
Вирусы, вызывающие поражение печени, относятся к разным таксономическим группам и имеют разные биологические свойства. Развитие электронной микроскопии, иммунохимических и генных методов исследования значительно расширило существующие диагностические возможности и позволило идентифицировать прежде неизвестные вирусы, ответственные за развитие гепатита. В настоящее время известны девять ДНК- и РНК-содержащих вирусов, входящих в различные семейства и способных стать причиной развития гепатита: вирусы гепатитов А (ВГА), В (ВГВ), С (ВГС), D (ВГО), Е (ВГЕ), G (BTG), ТТ (TTV), SEN (SENV) и NF (NFV). Термин «вирусный гепатит» имеет самостоятельное нозологическое значение — им не принято обозначать гепатиты, вызываемые вирусами желтой лихорадки, герпес-вирусами, вирусами краснухи, аденовирусами и т.д.
В основе классификации вирусных гепатитов лежат пути передачи вызывающих их возбудителей. Так, вирусы гепатитов А и Е имеют фекально-оральный механизм передачи и ответственны за развитие гепатитов, относящихся к группе кишечных инфекций. Вирусы гепатитов В, С, D, G, ТТ, SEN и NF обусловливают развитие парентеральных гепатитов. В тех случаях, когда не удается выявить ни один из известных вирусов, диагностируют гепатит ни А, ни G.
Гепатиты А и Е обычно завершаются выздоровлением, крайне редко (при условии имеющегося иммунодефицита) в печени развивается хронический воспалительный процесс. Напротив, парентеральные вирусные гепатиты представляют особую опасность ввиду возможности многолетней персистенции вирусов в организме, приводящей к частому формированию прогрессирующих хронических заболеваний печени — хроническому гепатиту и циррозу. При остром гепатите В частота формирования хронического гепатита составляет 5-10%, достигая 80% при суперинфицировании вирусом гепатита-дельта; после острого гепатита С хроническое поражение печени развивается у 50-80% больных. Важным обстоятельством является возможность уменьшить частоту формирования хронического гепатита С (до 10%), если пациенту в острой фазе болезни проводить противовирусную терапию.
В настоящее время доказана этиологическая связь между первичной гепатоцеллюлярной карциномой и вирусами гепатитов В, С и D, в связи с чем эти вирусы можно отнести к потенциально онкогенным.
В последние годы в России регистрируют заметное снижение заболеваемости острыми вирусными гепатитами с парентеральным путем передачи. Так, заболеваемость острым гепатитом В в 1999 г. составляла 43,5 на 100 000 населения, в 2009 г. — 2,7 на 100 000 населения, а к началу 2013 г. — 1,42 на 100000 населения, что соответствует уровням заболеваемости острым гепатитом В в развитых странах. Заболеваемость острым гепатитом С составила в 2009 г. — 19,3 и 2,2 на 100 000 населения, в 2011 г. — 1,8 на 100 000 населения соответственно. Снижение заболеваемости острыми гепатитами В и С в России в последние годы связано с введением в Национальный календарь профилактических прививок обязательной вакцинации против гепатита В, а также совершенствованием комплекса мероприятий, направленных на предупреждение парентерального заражения в медицинских учреждениях и учреждениях немедицинского профиля, усилением борьбы с наркоманией, улучшением информирования населения о путях передачи возбудителя вирусов гепатитов В и С и мерах профилактики заражения этими вирусами.
Вместе с тем наблюдавшаяся на протяжении многих лет высокая активность эпидемического процесса вирусных гепатитов В и С создала предпосылки для широкого распространения хронических вирусных заболеваний печени, которые поражают преимущественно трудоспособное население. Хроническим гепатитом считается диффузное заболевание печени, протекающее без улучшения в течение 6 мес и более. Количество впервые выявленных больных хроническими вирусными гепатитами увеличивается на протяжении последних 10 лет, и, по некоторым оценкам, количество больных хроническим гепатитом В в России составляет 3—5 млн человек, хроническим гепатитом С — от 1,5 до 3 млн человек. Прогрессивно возрастает количество лиц, одновременно инфицированных несколькими вирусами, вызывающими развитие гепатита, а также вирусом иммунодефицита человека, что существенно ухудшает прогноз заболевания и затрудняет проводимую терапию.
Последние десятилетия ознаменовались значительным прогрессом в понимании природы вирусных гепатитов; расширились наши представления об исходах этих заболеваний, проследить которые удалось, сопоставляя особенности клинического течения инфекции с иммунологическим и вирусологическим профилем наблюдаемых больных. Именно в последние годы благодаря бурному развитию инновационных технологий были получены новые данные, которые в настоящее время широко используются в практической медицине для разработки новых диагно-
стических концепций и новых алгоритмов лечения вирусных гепатитов. Так, в естественном течении хронического гепатита В выделены 4 стадии заболевания, характеризующиеся определенными клиническими, биохимическими, вирусологическими, иммунологическими и гистологическими параметрами. Эти стадии определяются взаимоотношениями вируса и иммунной системы хозяина. Для каждой из выделенных стадий болезни определены тактика ведения пациентов и характер проводимой терапии.
Вопросы противовирусной терапии занимают особое место среди проблем хронических вирусных гепатитов. При хроническом гепатите С, прежде считавшемся неизлечимым заболеванием, современная противовирусная терапия с использованием пегилированных интерферонов и рибавирина позволяет добиться эрадикации вируса, предотвратить развитие тяжелых осложнений хронических вирусных гепатитов (цирроза, ГЦК) и сохранить трудоспособность 40—60% пациентов. Однако у значительной части больных проводимая противовирусная терапия оказывается неэффективной, и это требует разработки и внедрения в клиническую практику новых групп лекарственных препаратов. В скором будущем, вероятно, некоторые из них (например, ингибиторы протеазы и полимеразы, обладающие прямым противовирусным действием) будут использоваться в комплексе с пегили-рованными интерферонами и рибавирином, что поможет значительно улучшить результаты противовирусной терапии хронического гепатита С, хотя и еще больше повысит стоимость и без того исключительно высокозатратного лечения. Противовирусная терапия больных хроническим гепатитом В представляет не меньшие трудности, поскольку существующие методы лечения пегилированными интерферонами позволяют достичь эффекта лишь у трети больных, добиться элиминации вируса гепатита В (HBsAg) чрезвычайно трудно, а существующие алгоритмы лечения с использованием аналогов нуклеозидов предполагают длительное (возможно, пожизненное) применение этих препаратов. В этих условиях возрастает риск мутаций, происходящих в геноме вируса гепатита В, что может не только существенно влиять на клинические проявления болезни, но и способствует развитию резистентности к проводимой терапии и снижению ее эффективности. Лечение хронического гепатита В с дельта-агентом также малоэффективно, исходы этого заболевания чрезвычайно серьезны, учитывая высокий цирро-зогенный потенциал дельта-вируса, а также высокий риск развития гепато-целлюлярной карциномы у этой категории больных.
Таким образом, вирусные гепатиты являются одной из сложнейших проблем здравоохранения как с общемедицинской, так и с экономической точки зрения. Успех борьбы с вирусными гепатитами во многом определяется уровнем подготовки медицинских работников в области эпидемиологии, клинической картины, диагностики и профилактики вирусных гепатитов.
Оглавление книги
«Вирусные гепатиты: клиника, диагностика, лечение»
Гепатит А
Гепатит Е
Гепатит В
Гепатит D
Гепатит С
Вирусные гепатиты и ВИЧ-инфекция
Гепатоцеллюлярная карцинома
купить книгу: «Вирусные гепатиты: клиника, диагностика, лечение»
скачать книгу: «Вирусные гепатиты: клиника, диагностика, лечение»
Source: www.BooksMed.com
Источник
